У західній культурі поняття "медитація" відноситься до актів роздуму, планування, обдумування або рефлексії. Західні визначення, проте, не відображають суті східного уявлення про медитацію. За східними переказами, медитація є процесом, за допомогою якого досягається "просвітлення". Це процес зростання, новий досвід, що дається людині, в інтелектуальній, філософській і, що найважливіше, в екзистенціальній сфері. При високому рівні володіння цими методиками можливе досягнення психічного стану, що характеризується неегоцентричним та інтуїтивним типом мислення. Деякі з ранніх письмових джерел, присвячених медитації, сходять до старих індійських звичаїв і відносяться приблизно до 1500 року до н.е. Ці джерела включають релігійні писання, відомі як Веди, в яких розглядаються медитативні традиції стародавньої Індії. У VI столітті до н.е. почався розвиток різних форм медитації - таоїстської в Китаї, буддистської в Індії, навіть греки займалися медитацією. Першими християнами, що почали користуватися медитацією, були відлюдники, що жили в єгипетських пустелях в IV столітті нашої ери. Їх медитативна практика в своїх загальних рисах нагадувала традиційну медитацію індуїста і буддиста. У ХІ і ХІІ століттях н.е. дзенська форма медитації, звана"дзадзен", розповсюдилася в Японії. Нарешті, в 60-х роках нашого сторіччя, хвиля медитативної практики охопила США у формі, що представляє західний варіант традиції індуїста. Вона була завезена в цю країну Махаріші Махеш Йоги і отримала назву "Трансцендентальної медитації"(ТМ). Під “медитацією” розуміються особливі стани свідомості, що змінюються за бажанням суб’єкта. Всі види медитації переслідують одну мету – зосередження уваги, щоб обмежити поле екстравертованої свідомості настільки, що мозок буде ритмічно реагувати на цей стимул, на якому зосереджений об’єкт. Є кілька способів досягнення цієї цілі: можна зосередити увагу на думках або фізичних відчуттях, як це роблять послідовники дзен-буддизму, використовувати ритмічні танці, як шамани, дервіші, або ж практикувати йогу, яка робить акцент на володіння тілесними позиціями та диханням. Декотрі люди досягають у стані медитації такого рівня контролю, що можуть за власним бажанням уповільнювати скорочення серця або зменшувати вживання кисню приблизно на 20%. Практика медитації уважності / усвідомлення є загальною для усіх буддійських традицій. Більше того, вона є частиною загальнолюдської спадщини. В медитації ми постійно відкриваємо, чим і ким ми є. Це може виявитись досить неприємним, або дещо нудним, але за якийсь час це все кудись відходить. Ми входимо в певний природній ритм і відкриваємо наш розум і серце, які лежать в основі нашого єства. Часто ми думаємо про медитацію, як про якусь надзвичайну, святу й духовну дію. Річ в тім, що медитація є цілковито природною, такі якості уважності присутні у всьому, чим би ми не займались. Це прямий принцип, але ми, постійно відволікаючись, відхиляємося від перебування у своєму природному стані, від існування природно. Протягом дня нас все виштовхує із природної уважності, з перебування в моменті. Наша природна схильність до метушні веде до того, що ми постійно проносимось повз можливості. Ми або надто боїмось, або надто встидаємось, або надто зверхні, чи просто надто ненормальні бути тим ким ми насправді є. Ми називаємо подорожжю, або шляхом постійне намагання визнавати, що ми насправді можемо розслабитись і бути тим, ким ми є. Отже, практика медитації починається із спрощення всього. Медитація уважності / усвідомлення, сидяча медитація – основа власне цієї духовної подорожі. Поки ми не будемо в змозі дуже по-простому користуватись нашим тілом і розумом, доти неможливо навіть думати про виконання вищих практик. Як і для самого Будди, коли він виконав усі ймовірні практики – стати Буддою означало просто сидіти. Він сидів під деревом і не рухався. В процесі медитації ми приручаємо свій розум. Ми намагаємось подолати всілякі тривоги, збудженість, різні патерни думок за звичкою, і так отримати можливість всидіти зі собою. Життя тяжке, ми можемо нести різної ваги відповідальність, але дивною річчю з вивернутою логікою видасться факт, що спосіб, у який ми співвідносимо себе з основним потоком життя – може бути цілковито непорушним сидіння. Можливо видається більш логічним йти на пришвидшення, але у цьому випадку ми зводимо усе до цілковито початкового рівня. Швидкість насправді має дуже мале значення. Все одно неможливо подолати швидкість світла, на разі. В Алісі про це ось як йдеться: “Якщо хочеш зостатись на місці, мусиш якомога швидше бігти!”. Що ж залишається тоді нам, якщо хочеться на лише стояти, але рухатися вперед? Застосовуючи техніку уважності, ми приручаємо розум. Це досить просто, уважність означає повну увагу до деталей. Ми цілковито поглинуті матерією життя, матерією моменту. Ми пізнаємо, що наше життя зіткане із цих моментів, і ми не можемо мати справу більше ніж з одним моментом нараз. Навіть коли ми пам’ятаємо про минуле чи є певні ідеї про майбутнє – все одно це ситуація, яка переживається тепер. Так ми маємо можливість повно переживати своє життя. Часом видається, що думки про минуле чи майбутнє збагачують наше життя, але не звертаючи увагу на моментальні ситуації, ми, фактично, втрачаємо життя. Із минулим ми вже не можемо нічого подіяти, окрім як перемелювати його знову й знову, а майбутнє абсолютно невідоме. Отже, практика уважності – це практика того, як бути живим. Коли ми говоримо про техніки медитації – йдеться про техніки життя. Ми не говоримо про щось відділене від нас. Коли йдеться про те, як бути уважним і жити в увазі, ми говоримо про практику спонтанності. Важливо розуміти, що не йдеться про спроби досягнути якогось вищого рівня, чи вищого стану розуму. Ми не говоримо, що наша моментальна ситуація є ущербною. Ми ж стверджуємо, що теперішні ситуації повністю доступні та достойні, і побачити їх таким чином ми можемо крізь практику уважності. Інструкція до практики сидячої медитації. Зараз ми можемо пройти практичну форму медитації. Перше, важливо як ми ставимось до кімнати й подушки, де ми будемо практикувати. Місце, де сидиш, можна сприймати центром світу, центром всесвіту. Саме там ми проголошуємо свій стан здоровим, і тому, коли сідаємо, подушка має відчуватись троном. Коли ми сідаємо, ми сидимо з певною гордістю і гідністю. Ноги схрещені перед собою, плечі розслаблені. Є відчуття того, наче щось підтягує вгору, і в той же час ми відчуваємо землю. Руки треба опустити долонями донизу перед колінами. Тому, хто не може сидіти на подушці, можна сісти на крісло. Основний момент полягає в знаходженні певного комфорту. Підборіддя нахилене злегка до середини, погляд м’яко перебуває півтора-два метри перед собою, губи легко розтулені. Основним відчуттям є те, що вам комфортно, відчуття гідності і впевненості. Якщо необхідно порухатись – просто порухайтесь, трішки змініть свою позу. Отже, це про те, як тримати своє тіло. І наступна частина – власне проста частина – це як ми ставимось до розуму. Базова техніка – це те, як ми починаємо помічати наш подих, відчувати наше дихання. Дихання ми використовуємо за основу нашої техніки уважності. Саме це повертає нас до моменту, до теперішньої ситуації. Дихання – це щось, що стається постійно, бо якщо є інакше – то тоді вже запізно для будь-чого. Ми звертаємо увагу на видих. Цілковито не акцентуючи чи змінюючи дихання, просто помічаючи видих. Отже, просто зауважуємо, як наш видих виходить назовні, а коли ми вдихаємо, є просто короткий проміжок, простір. Існує багато різних видів технік медитації, і власне ця – є дещо просунутішою технікою. Ми вчимось фокусуватись на видиху і в той же час привносити певний простір у техніку. Потім, хоч те, що ми робимо, є досить простим, ми бачимо неймовірну кількість своїх ідей, думок, концепцій про життя й про саму практику. І спосіб радити собі з усіма цими думками – це просто відмічати їх. Ми просто відмічаємо про себе, що думали і повертаємось до перебування на диханні. Отже, коли ми замислились про те, що ж то робити з рештою свого життя, просто відмічаємо це, як думки. Що б не приходило в голову, ми м’яко підтверджуємо це і відпускаємо. Немає жодних винятків із цієї техніки – нема хороших думок чи поганих. Якщо думаєш, якою чудовою є медитація, то це все ті ж думки. Яким великим був Будда – все ті ж думки. Якщо відчуваєш, що вбив би того когось, хто поруч – відміть це “думки”. Немає значення про яку крайність йдеться – це просто думки, ми знову повертаємось до дихання. Зі всіма цими думками, важко перебувати в моменті не відхиляючись. Наше життя створило цілу греблю з різних бурь, стихій та емоцій, які намагаються змістити, дестабілізувати нас. Виникають всілякі речі, але їх відмічаєш словом “думки”, і тебе не “відносить”. Це знання, як триматися свого місця, просто давати собі раду. Після медитації... Ідея триматись свого місця продовжується після того, як ми виходимо із медитаційного стану і йдемо в своє життя. Ми підтримуємо свою гідність та гумор таким самим легким дотиком, як і коли радили собі з думками. Триматись свого місця не означає бути зціпленим чи намагатись стати кам’яним. Вся ідея полягає у тому, як навчитись бути гнучким. Так, як ми маємо справу з собою і зі своїми думками – так само ми ставимось до світу. Коли починаєш медитувати, перше, що усвідомлюєш – це які дикі речі – який дикий наш розум, яке дике наше життя. Але коли одного разу починаєш відчувати якість прирученості, коли можеш всидіти з собою, усвідомлюється безмежне здоров’я у можливості, що лежить перед нами. Медитація – це коли вдивляєшся у своє запліччя, можна сказати, вдивляєшся у те, що насправді маєш і віднаходиш багатство, яке вже існує. Віднайти це багатство можна в процесі, що стається момент за моментом, і поступово з практикою наше усвідомлення стає гострішим і гострішим. Ця уважність фактично охоплює все наше життя. Це найкращий спосіб цінувати світ, цінувати священність всього. Ми додаємо уважність, і раптово все, ціла ситуація оживає. Ця практика просочується в усе, чим ми займаємось, нічого не залишається осторонь. Уважність пронизує звук і простір. Це цілісний досвід. Використайте цю можливість. Медитація не лише допомагає подолати стрес, негативні емоції та розчарування. Це інструмент, що від частого використання стає лише кращим та досконалішим.
