Субкультури або «Моє місце поза суспільством» - Номер 6-8 - Каталог статей - Науково-популярний психологічний журнал
Неділя, 11.12.2016, 08:00

ЗНАННЯ ТА РОЗВИТОК

Каталог статей

Головна » Статті » Номер 6-8

Субкультури або «Моє місце поза суспільством»
Я просто почну. І першим словом у моїй розповіді стане слово «субкультура». Цей ефемерний та незрозумілий для «широкого загалу» термін, котрий я взялася пояснити.
Отже – про них. Про «ту категорію аморальних підлітків», котру так полюбляють критикувати на сторінках «незалежних» видань усі, хто бодай раз зустрів їх на вулицях власного міста. Можливо, в очах обивателя вони виглядають доволі сумнівно, чия поведінка бажала б бути кращою, проте, якби їх і справді не існувало, їх таки довелося б вигадати. Вони прагнуть змінити цей світ, його незмінну буденність, виправити будь-якою ціною. Навіть якщо та ціна – брудна провокація… Навіть коли всі довкола скрегочуть зубами, бо їх явний образ, як негативних героїв відкриває всі чакри справжньої людської природи, ретельно схованої зіпсутості, замаскованої під мораль та доброчинність.
Що ж. Наявністю у суспільстві різноманітних диваків, котрі усілякими способами намагаються віднайти у ньому своє місце, вже нікого не здивуєш. Виникнення субкультур є характерною рисою для будь-якого індустріально розвиненого суспільства. Загублена серед техногенного світу, ще не сформована особистість, часто ідентифікує себе за рахунок приналежності своєї персони до певної спільноти чи угрупування. Існування молодіжних субкультур довгими роками сприймалось як патологія суспільства, присутність в ньому чужих, ворожих елементів. Навіть до кінця 80-х років велися суперечки, як досліджувати, і чи взагалі досліджувати такі формації.
У 30-50-х роках у США проводилися соціально-наукові студії, у процесі яких вивчали причини виникнення молодіжних банд у великих містах, особливо у Чикаґо. Тут вперше розглядалася ненормативна поведінка молоді. Дослідження показали, що члени таких банд живуть за своїми власними нормами та правилами, які є відхиленням від базової культури. Власне тоді і було закладено наріжний камінь визнання базовою концепції субкультури, за якою «нетипова поведінка трактується як нонконформізм щодо певних поведінкових стандартів суспільства, яка не визначається ним загалом, насамперед його владною частиною».
Англійський етнограф В. Тернер вважав, що причина своєрідного «випадання» індивіда з суспільства і створення ним субкультур пояснюється дискомфортом, котрий людина відчуває, коли переходить з однієї соціальної структури до іншої. Звісно, коли минає період становлення особистості, людина як правило залишає суб-, контркультуру. Цим і можна пояснити той факт, що під вплив різноманітних субкультур, зазвичай потрапляють особи до 30 років.
Молодіжні субкультури гармонійно увійшли у систему «суспільства споживачів». Навіть для найбільш претензійних «неформальних» угруповань існує абсолютно формальний та налагоджений ринок попиту-пропозиції: спеціалізовані магазини одягу, музики, музичних інструментів, а також преса, ТБ, концерти та фестивалі. Зокрема, серед західних готів (див. нижче) прийнято носити дорогий одяг та прикраси (переважно зі срібла). До другої половини 90-х рр. ХХ ст. готика перетворилася в об’єкт комерційної індустрії: на неї працюють спеціалізовані ательє, косметичні фірми, взуттєві фабрики, ювелірні майстерні; для цієї продукції створюються спеціалізовані крамниці. На сьогоднішній день у Львові є популярним «gothic rock» інспірований елементами магії, середньовічних легенд, германських і скандинавських мітів. Фани «чорної готики» схильні поетично висловлюватися про «гарну смерть», головним є самоаналіз та меланхолія. Та якими б театральними не були готи, вони не ламають комедії та не драматизують своє становище. Їхній світогляд – послідовний, визначений, він включає в себе потойбічні сили та створіння, яких нема у космології гіпі та ін. субкультур. У чорному одязі, з чорним фарбованим волоссям та підведеними очима ця спільнота підлітків відрізняється від інших не лише зовнішнім виглядом, але й обумовлює власний культурний всесвіт. Частенько їх плутають із сатанітами та металістами (металісти – фани музики heavy-metal, натхненні сатаністами), (через зовнішні спільні риси), проте останні радше не неформали, а секта. Як містично-релігійна субкультура вони з’явились у Польщі на початку 80-х разом із популяризацією музики heavy-metal. Деякі дослідники вбачають аналогії між рухом сатаністів та «Рухом Люцифера» ще у міжвоєнний період. Вперше ідеологія сатанізму зосереджується на культі божества і не займається боротьбою з християнством, а просто зображає контестацію молоді супроти інституції Церкви.
Як би негативно не відгукувались про субкультури, в рідному Львові, так звані неформали відіграють велику роль в культурному житті міста. Так само як Ленінград, Москва і Таллінн, Львів певний час був своєрідною Меккою для різноманітного «системного» народу з усього Союзу. Одним із перших відомих далеко поза межами Львова місць збору тогочасних неформалів було подвір’я монастиря Кармеліток Босих, відоме як «Святий сад». Влада та міліція доволі довго не реагували на те, що в самісінькому центрі міста, за якихось сто метрів від колишнього Львівського обкому КПУ, збираються молоді «мутії» і фани рок-н-ролу.
Проте, на сьогоднішній день, гіпі в нас небагато. За словами Аліка Олісевича «у 60-х роках за совдепії організовували військово-спортивні табори – тобто з дитячих кімнат міліції важких підлітків відсилали на місяць-півтора на перевиховання, на муштру. А такі підлітки були в усіх кінцях міста (відомо, що то не мамині синочки) – от вони і захоплювалися ідеями гіпі, поглядами – і в музиці, і в одязі. (…) В отих уже згадуваних військових таборах я зустрів старших хлопців – по 15-16 років – які мали трохи довше волосся, захоплювалися рок-музикою. Їх переслідували, виганяли з тих таборів. Тоді я замислився: за що, чому це так? Саме тоді я вперше почув слово «гіпі» і почав цікавитися цим рухом, розпитувати старших хлопців. У нашому місті, як і в інших, одночасно виникали гуртки молоді, котра тягнулась до чогось романтичного. Звісно, влада скрізь боролась із ними, бо такі погляди «псували» юнацтво, яке мало будувати соціалізм, прямувати до комунізму. Та попри все дедалі більше з’являлось людей, для яких ставали близькими ідеї гіпізму. Зароджувалась не просто субкультура, а контркультура. (…) Ми намагалися виразити себе в одязі – шили собі з брезенту широкі штани (кльош – 60 см.), вишивали на них квіточки, метеликів. (…) У музиці почали виникати такі світила як Дженніс Джоплін, Джиммі Гендрикс, група «Velvet Underground» та інші.».
Сучасні «неформальні» групи Львова є, як правило, аналогами «класичних» субкультурних молодіжних формацій Заходу: гіпі, панків, металістів, готів, блекерів, емо, тощо. Хоча неформали відрізняються за своїми уподобаннями й світоглядними засадами, все ж їм притаманні певні спільні риси. Говорячи про неформалів Львова, не можна оминути увагою те, що, фактично, до 1991 року це молодіжне середовище було біль-менш монолітним та згуртованим комунікативним простором. Завдяки цьому став, зокрема, можливим «феномен «Вірменки», кав’ярні та прилеглої до неї території на вулиці Вірменській в історичному центрі міста. У 1980-х – на початку 1990-х це було чи не найпопулярніше місце зустрічі львівських та заїжджих неформалів, а також інших «нетипових» представників молодіжного міського ландшафту.
Картина молодіжних субкультурних течій у Львові сьогодні, як і колись, доволі строката і плитка за своєю суттю. Погляди, смаки й світоглядні засади ще не сформованої молодої людини, як відомо, не так вже й часто становлять єдиний стійкий комплекс, і відповідно, приналежність до субкультурної групи чи напрямку не є раз і назавжди визначеною. Окрім того, субкультурна динаміка молодіжної арени за самою своєю природою є такою, що поняття про те, як мають виглядати, поводитися і яку музику слухати представники певної субкультури, є мінливим, як львівська погода. Власне до таких «змінних» субкультур належать і емо – (від англ. «emotional» - емоційний) відносно нова субкультура, котра з’явилась у Львові. Музика емо пішла від гард-кору, в якому соціальні тематики текстів були замінені текстами про кохання та розбиті серця.
Одними з найменш яскравих та претензійних субкультур є панки та скінгеди. Панківська сцена сформувалась наприкінці 1970-х спочатку в Англії, проте її корені безперечно північноамериканські. Наприкінці 1960-х 1970-х такі Нью-Йоркські групи як «Velvet Underground» (її соліст Лу Рід пізніше став відомий як «Хрещений батько панку») ,«The New York Dolls», «The Ramones», почали створювати новий вид року, що був свідомо вуличним та песимістичним щодо майбутнього. Представники цього руху були як правило білою молоддю з найнижчих соціальних прошарків. Вони відчували, що «не мають майбутнього» (одне з гасел, що стало синонімом панківського світобачення) і що суспільство прирекло їх бути в хвості у людей із несправедливими перевагами (грошима й політичною владою). Як і панківська мода, панківське мистецтво виходило із відсутности коштів і доступности. Воно було «антиприлизане» - нерівне, копійоване на ксероксі, чорно-біле і колажне.
Схоже на те, що скінгеди з’явилися у Львові насамперед під впливом контактів із однолітками з Польщі, де вони, як молодіжний субкультурний напрямок були відомі дещо раніше. Це молодіжне угрупування в своїх зовнішніх проявах пропагує патріотичну екзальтацію, войовничість і стереотипного штибу мужність (на противагу «жіночності» гіпі та деяких ін. стилів), наслідує західний армійський імідж. За двома останніми ознаками скінгеди наближаються до гопників (див. нижче) – вуличних ґанґів, котрі є теж, по суті, неформальними угрупуваннями молоді, але не належать до неформалів sensu stricto, а навпаки – є до них в опозиції.

Самотій Софія



Джерело: http://cro.org.ua
Категорія: Номер 6-8 | Додав: Ірина (15.05.2009)
Переглядів: 2368 | Теги: підлітки, Субкультури
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Номер 1 [3]
Перший номер науково-популярного журналу "Пізнай себе!"
Номер 2 [7]
Тематика номера: мозок, розум, свідомість.
Номер 3 [3]
Основна тематика: соціум, соціотипи, соціоніка
Номер 4 [11]
Тематики номеру: характер та темперамент. Особистість.
Номер 5 [10]
Тематика номера: бізнес та підприємництво, самореалізація, самоорганізація та самовдосконалення
Номер 6-8 [17]
Тематика номера: спорт, культура, здоров'я, конфлікти та способи їх вирішення.
Номер 9 [10]
Основна тема номера: духовність, віра, релігія
Номер 10 [19]
Тематика номера: суспільство, сімя, колектив, взаємини, самопрезентація, маніпуляція
Нотатки [5]
Тут можна додатавати короткі нотатки та роздуми з тих чи інших аспектів
Дайджест [128]
Цікава інформація зі світу та з тенет інтернету
Дописувачі [26]
Тут публікуються матеріали наших користувачів та друзів сайту
Номер 11 [9]
Тематика номеру - Людина як диво. Можливості людини, її психіки та тіла, особливості діяльності людського організму
Форма входу
Twitter
Реклама у Львові
Рекламний центр Тріумф
Відвідуваність