Сьогодні знову постає питання можливих виборів
наступного кандидата в президенти. Не виняток, що імпічмент відбудеться. Однак,
що це нам дасть? Знову купа зомбуючої політичної реклами, де з бігбордів на нас
дивляться величезні обличчя, загадкові та невідомі, як королі з казки. Тобто,
ми приречені як би все не склалося знову стати на ті ж граблі.
Питання №1. В чому річ?
Я не конче сильний в політології, тому свій
підхід ґрунтую на концепції «знання». Отже, приймаючи те чи інше рішення,
найкраще коли ми орієнтуємось на знання, а не на віру чи свою інтуїцію.
Детальніше про це напишу пізніше. Тобто, ми знаємо як краще здійснити якусь
покупку, якого лікаря краще порадити другу, де краще піти відпочити. Все це
побудоване на якомусь нашому попередньому досвіді. Що відбувається коли ми
обираємо президента? Скільки людей знайомі з кандидатом «особисто»? Хто його
знає в житті, в побуті? Ніхто. Ми бачимо лише імідж, образ, гарну казку, яку
нам нав’язують політтехнологи чи ще хтось там. Тобто наш вибір ірраціональний,
несвідомий. Це, між іншим, один із наслідків реклами. Не може бути реклами
народного лідера. Для чого його рекламувати?
Висновок: Проблема полягає в тому, що
наступних кандидатів ми теж не знатимемо, тобто будуть відсутні достовірні
знання про цих людей.
Пропозиція
Я пропоную наступне. Потрібно сформувати
свідоме відношення. Тобто, позбавлене реклами. Кожен громадянин повинен
ОСОБИСТО знати кандидата. Як це можливо? Відповідь: звичайний виборець не може
голосувати за чи проти президента, за винятком референдуму. Кожен виборець може
стати президентом.
1 тур
Все починається з району міста чи невеличкого
села. Приміром, усе населення розбити за цим принципом на виборчі групи, що не
перевищують 50 тис. Кожен бажаючий може подати свою кандидатуру у список тих,
хто б хотів бути, наприклад, лідером району чи села. З кожної такої одиниці
обирається, приміром, 5 людей. Зазвичай, ми добре знаємо людей, що живуть поруч
з нами. Ми знаємо, хто яким бізнесом займається, чим «дихає». Пятеро людей, які
наберуть найбільший рейтинг стають представниками до вищої ланки влади. На
цьому право вибору громадянина завершується. Він повинен бути свідомий того, що
товариш чи сусід, за якого він проголосував, дійсно зможе дійти до «вершини»
влади.
2 тур
Отже, таким чином місто отримує 25 делегатів,
що будуть займати посади у владі місцевого значення (при умові що в місті 5
районів = 5х5). Далі цих 25 делегатів з поміж себе обирають наступних 5 людей,
які будуть представляти місто в області, тобто увійдуть в керівництво області.
Варто зазначити, що проміжок між 1 і 2 туром було б не погано робити мінімум
рік, щоб усі могли добре ознайомитись один з одним, пізнати хто чого вартий.
Втім, якщо в 2 рівень попадають справжні «лідери» вони вже до того є усі
знайомі між собою, оскільки займаються спільною громадською діяльністю. Таким
чином, областю керуватимуть люди, обрані з-поміж лідерів міст та сіл. Це дасть
змогу захищати інтереси усіх верств. Людина, що ввійшла в обласну владу,
паралельно залишається у місцевій (чи сільський). Лише раз в тиждень приміром
вона зобов’язана брати участь у зборах обласного комітету. Це дасть змогу їй не
відриватись від справ того регіону, який вона представляє.
3 тур – Всеукраїнська Рада
В цей орган управління кожна обласна управа
вибирає приміром 5 людей. Кращих з поміж себе, які можуть представляти область.
У випадку України туди буде обрано 125 людей (на 25 областей). Пам’ятаємо, що
громадяни у цьому випадку вже не беруть участі у виборах. Тепер поясню чому.
Більшість громадян України не мають достатньої
освіти, щоб добре розуміти механізми здійснення політичної діяльності,
міжнародної економіки, права, дипломатії. Що може знати про міжнародні
відносити вуйко з села, який все життя провів у барі. Але, попри те, на виборах
його голос прирівнюється до голосу професора чи громадського лідера. Дивно і
нелогічно.
4 тур – Президент (при потребі)
Отже, у верховну владу потрапили найдостойніші
лідери, що здатні представляти інтереси тих груп населення, звідки вони родом.
Таким чином, не може бути такого як зараз, коли з однієї області 40 людей у ВР,
а з іншої 0. Це неправильно і суперечить інтересам цілого.
З поміж-себе представники вв (верховної влади)
можуть обрати президента. У функції президента входить практично все те, що й
зараз окрім: він не може призначати міністрів. У жодному випадку. Про порядок
обрання міністрів напишу пізніше.
Отже, така згрубша схема. Є пропозиції,
питання, зауваження – пишемо.
Міністерство
Міністерство в жодному випадку не може бути
політично орієнтоване. Це підриває стабільність системи. За логікою знаннєвого
підходу, міністром, наприклад, освіти зможе стати тільки людина дійсно високо
освічена, розумна, з прогресивним баченням розвитку даної галузі.
Візьмемо приміром міністра науки. В 1 турі
науковці шляхом конкурсу обирають з-поміж себе в кожній галузі 5 найбільш
впливових світила. Ці люди представлятимуть «наукову еліту». І вже ця еліта раз
в 2 роки, наприклад, обиратиме собі міністра. Кожних півроку міністр зобов’язаний
звітувати «еліті» про здійснені вчинки та реалізовану програму. Не президенту.
Що може розуміти президент за освітою філолог приміром у вищій математиці?
Такий принцип дасть змогу уникнути створення «мережі», коли під президента
формується мережа впливу: на внутрішні справи, освіту, культури. В нашому
випадку лише заслужені громадськістю діячі та лідери в галузі зможуть займати
найвищі посади.
Можливо я ще багато чого пропустив, ваші
запитання допоможуть мені та вам вдосконалити це бачення та розвинути його до
більш-менш працездатної концепції.
