Якось, прогулюючись по вулиці Сербській у Львові, я зупинилась перед входом до «Мазох Cafe». Використати ім’я нашого співвітчизника –Леопольда фон Захер-Мазоха (найбільш відомим твором з літературного доробку якого є «Венера у хутрі»), для назви львівської кав’ярні навряд чи було випадковістю. Чомусь одразу згадались славнозвісні вулиці «червоних ліхтарів», та дата «1450 рік» - перша згадка про продажну любов. Навіть за часів окупації Львова, проституція мала своє місце. А що? Війна війною, а секс за звичним графіком.
Львів завжди був культурною столицею всієї Західної України, тож сюди охоче приїжджали відомі зарубіжні письменники, композитори, діячі культури. Проте тут вони ходили не лише до університетів та бібліотек. Наш сучасник, сербський письменник, викладач та дослідник літератури Сава Дам’янов, згадує Львів як «місто прегарних жінок». За його словами, «у сербській літературі українська згадується в особливому контексті. В моїй антології «Міщанський еротикон» є фрагмент мемуарів одного видатного сербського діяча, який мав у Львові дуже гарні еротичні пригоди. Тут і зараз збереглася атмосфера авантюрної романтики, щоправда, в зміненому вигляді».
Найдавніший будинок розпусти знаходився там, де зараз руїни синагоги Золота Роза. Після того, як наприкінці XV ст. ліквідували бордель, що його утримував якийсь італієць, майже сто років це місце пустувало. Аж наприкінці XVI ст., коли євреї захотіли збудувати собі синагогу, місто виділило їм цю ділянку, своєрідно знущаючись. Отож можна доволі справедливо стверджувати, що ставлення до повій та проституції, у всі часи було однозначно негативним. Проте, давайте спробуємо поглянути на це і з іншого боку.
Так як ця тема є доволі провокативною, я вирішила спершу дізнатися думку «наукових працівників», а вже потім братися самій за оприлюднення такого матеріалу. Відношення до моєї зацікавленості виявилось неоднозначним. Одні намагались мене присоромити, мовляв, це тема для «жовтої преси», інші – в’їдливо натякали на те, що за подібні речі беруться сексуально стурбовані люди. Спиною відчуваючи консервативні погляди моїх опонентів, хочу одразу їх розчарувати.
Для початку, розбираючись у природі сексуального, хочу наголосити, що самого то «сексу не буде». Я лише торкнуся ненависної всім проституції, як до явища, притаманного будь-якому суспільству, адже навіть огидне, сороміцьке, вульгарне не перестане існувати, якщо його лицемірно не називати. Від українців вже давно відсікли цілі пласти буття, безліч сокровенного, величезні зрізи людського життя. Поза українським дискурсом бізнес, культура, закулісна (отже реальна) політика. А разом з тим – мода, що пропагує «незаймані» силіконові ідеали на сторінках глянцевих видань, відпочинок, куртуазія, а отже і секс. Практично чи не вся сфера суспільного, приватного життя. Цілі блоки замовчувалися цензурою, аби не дай бог, ми дізналися, що секс в Радянському Союзі таки мав місце. Сама проституція в Радянському Союзі займала виключне становище. Будучи затаврованою як явище притаманне лише буржуазному суспільству, вона була оголошена в СРСР неіснуючою.
У моєму розумінні слово «секс» означає не тільки сотні сакраментальних поз «Кама Сутри», але займає певне місце і у мовній практиці, суспільному та культурному житті чи, якщо брати ширше, у культивуванні різноманітних техніках зваблення та рафінуванні свободи (аж до лінгвістичного шалу таких гурманів, як божественний де Сад чи Бодлер). Мені досить справедливо можуть дорікнути НЕ етичністю таких текстів. Але давайте поглянемо на це з іншого боку. Для означення схожих реалій, як правило «рідної солов’їної» стає замало, тому до рук, уст та статевих органів липне все, що ближче і зрозуміліше – російський мат. Вульгарне та сороміцьке у нас повністю русифікувалося. Хоча, українських проституток по «італіях» досить, аби втамувати будь-які патріотичні пориви. Не можна стверджувати, що українське чиновництво (є такий імпотентний клас в нашому суспільстві) залишилось байдужими до проблеми порнографії. Остаточно забувши про свій сексуальний досвід десь на «сєнавалє» років з двадцять тому, і перебиваючись мастурбацією усе подружнє життя, воно за совєтськими мірками кинулось імітувати чергову боротьбу. Це при тому, що тонни низькосортної російської порнухи щоденно вивалюються на український ринок. Та й викладачі вищих навчальних закладів, скрушно хитають головами вгледівши поміж конспектів «сороміцькі» книжки, не спроможні навіть дати відповідь, чи творчість маркіза де Сада є порнографією, чи глибокою філософією. Романтики, декаденти, сюрреалісти зізнаються, що черпали натхнення в його творах. Ним захоплювався Бодлер, Ламартін, Суїнберн, Ніцше та Кокто – і не відомо, чи не любили Божественного Маркіза саме за те, що він заатакував буржуазну пристойність, виливши на неї цебро із нечистотами.
Слово «проституція» ми звикли сприймати виключно як щось негативне. З історичної точки зору, ще у європейських містах середньовіччя відправною точкою для легалізації проституції була теза відомого релігійного філософа Фоми Аквінського. Він ще в далекі «темні віки» казав, що в палаці потрібен туалет. Тоді неприємний запах буде тільки там, а в іншому разі смердітиме всюди, бо люди все одно справлятимуть свої фізіологічні потреби.
Факт, що цнотливу і покірну жінку вікторіанської епохи сприймали як істоту безстатеву, котра насправді гидує «подружнім обов’язком» не повинен нікого здивувати, адже такою вона по суті і була: несвідома власної фізіології, закомплексована. Проте це не означає, що всі жінки в ті часи залишалися невикористаними, як невинне дитя. Незалежно від того, як складалися справи у подружній спальні, вікторіанський джентльмен не повинен був стримувати свої природні інстинкти. Він мав багато можливостей і, по суті, не один був свято переконаний, що чинить добре, задовольняючи свої фізіологічні потреби поза домом. Простіше кажучи, секс із повією, безпристрасний і холодний, «є меншою загрозою для чуттів», ніж та сама дія, вчинена з дружиною. І так проституція розцвіла, як ніколи до того. Ба, навіть більше! Використання послуг проституток отримало релігійну санкцію. Бо св. Августин, розмірковуючи над проблемою сексу в Раю, прийшов до висновку, що сексуальний зв’язок між Адамом та Євою, повинен був бути дією виключно прорахованою та холодною.
Тисячоліття людської історії доводять, що проституцію, викорінити неможливо. Та й навіщо? Замість того, аби верещати на кожному кроці про аморальну поведінку повій, можна згадати наприклад те, що проституція забезпечує значні надходження до держбюджету, які можна витратити на освіту, а враховуючи її всесильну виховну роль, можна сподіватись, що коли-небудь, діткам таки розповідатимуть шо проституція – то погано.
Тут власне можна було б поставити в цій статті довгоочікувану крапку, якби не одне «але». І це «але» полягає в тому, що окрім соціальних, філософських та психологічних факторів існує Бог. А ще – безсмертна людська душа, яку Він дав як останній повії, так і матері Терезі. І коли усвідомлюєш, що найбільше таїнство любові, люди з дуже розумним і обґрунтованим виглядом перетворили на товарно-грошові відносини, на чергову ланку в економіці, стає якось не по собі.
І мав рацію Гюстав Флобер, коли писав: «Багато втратив чоловік, котрий ніколи не прокидався у чужому ліжку, маючи перед очима обличчя, яке ніколи більше не хотів би бачити, хто ніколи не покидав бордель крадькома, на світанку, переповнений огидою настільки, що волів би скочити сторч головою із мосту у річку».

Самотий Софія