Такт та Безтактність - Дайджест - Каталог статей - Науково-популярний психологічний журнал
Понеділок, 05.12.2016, 02:22

ЗНАННЯ ТА РОЗВИТОК

Каталог статей

Головна » Статті » Дайджест

Такт та Безтактність

Одного разу переживши досвід власної або чужої безтактності, його вже не забудеш — неприємна пауза, відведені погляди, зім'ята подальша розмова... Це переживання супроводжується й чисто фізіологічно неприємними відчуттями, які люди зазвичай описують так: «я начебто завмер», «немов залишився без шкіри», «стало не по собі». Втім, зустрічаються співрозмовники настільки малочутливі, що, привівши в замішання всіх навколо, самі вони, як ні в чому не бувало, продовжують жваве спілкуватися, цілком задоволені собою.

Слова «такт», «тактовність» сходять до того ж кореню, що й слово «тактильний», і буквально означають «почуття», «чутливість». Тактовною називають людину, яка добре відчуває співрозмовника й тому ніколи не ранить його необережним словом, невдалим жартом, мимовільним натяком. Є люди, що володіють, здається, уродженим тактом. Насправді вродженими в них, швидше за все, є лише особливо тонка, чутлива нервова організація й, можливо, меланхолійний темперамент. Умінням же настроїтися на хвилю співрозмовника, точно й швидко реагувати на найменші зміни його інтонації, вираження очей і пози, здатністю враховувати весь широкий контекст спілкування, усі супровідні обставини тактовна людина, мабуть, зобов'язана своїй родині й головним чином матері. Саме мати вводить дитину в світ почуттів і відносин, уперше пояснює їй значення слів «погано», «шкода», «соромно».

Особливо чутливі до того, наскільки співрозмовник тактовний в спілкуванні, підлітки, з їхньою самооцінкою, сильною залежністю від думки навколишніх, оголеністю почуттів. Вони гостро страждають від будь-якого зауваження, зробленого їм у присутності сторонніх, від фальшивої люб'язності в голосі матері, що розмовляє з бабусею, від жартів гостя: «Ну як, заміж ще не зібралася? А то дивися, я посватаюся. Ха-ха-Ха...», від «педагогічних прийомів» учителів: «Петров! Вистачить витріщатися на Сімонову, на ній вирішення завдання не написане!». Те, що раніше сприймалося як даність, як прикре тло, як  чудність дорослих, у підлітковому віці починає буквально бити по нервах. Багато хто захищається від цього відповідною брутальністю, розв'язністю, блазенством, вони немов говорять навколишнім: «Подивіться, який я байдужий, ви однаково мене зачепити не зможете! Дивіться, як би вам самим не дісталося!». Не випадково серед школярів цього віку користуються таким успіхом анекдоти про Вовочку, що майстерно вганяє у фарбу вчителів своїми то наївними, чи то нарочито безтактними заявами.

Тим часом період підліткової надчутливості дає кожній людині, що навіть виросла серед не занадто тактовних і делікатних людей, шанс опанувати безцінне вмінням берегти почуття й гідність навколишніх. Для цього потрібно насамперед зрозуміти, що такі ж почуття, у більш-менш гострій формі, відчуває будь-яка нормальна людина, що зіштовхнулася з безтактністю. І спробувати, відповідно прадавньому мудрому правилу, ставитись до інших так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе.

Є кілька основних правил, яких обов'язково дотримується тактовна людина. У першу чергу — не нав'язуватись. Не нав'язувати своє спілкування, участь. Як говорить актор і режисер Костянтин Райкін, найжахливіше почуття— «коли мене не треба, а я є». На жаль, багато з людей просто не здатні уявити, що можлива ситуація, коли «їх не треба», або відмовляються в цьому зізнатися, змушуючи більш делікатних партнерів по спілкуванню миритися зі своєю присутністю. Не можна нав'язувати власні думки й судження, навіть якщо абсолютно не сумніваєшся в їхній вірності й фатальній омані співрозмовника, — у нього є право продовжувати помилятися або змінити свою думку, коли він сам того захоче, і не сповістити про це вам. Навіть допомогу й співчуття не можна нав'язувати: нерідко вони тільки погіршують стан людини, підкреслюючи в очах навколишніх і його власних виявлену ним слабкість, залежність, уразливість.

Дуже важливо - не входити в суперечність зі станом співрозмовника, не створювати контрастне тло для його переживань, який може знецінити гарні почуття й загострити погані. Наприклад, не розповідати про свої хвороби й розчаруваннях тому, хто перебуває в піднятому настрої, не ділитися подробицями щасливого роману, якщо подруга переживає розрив зі своїм хлопцем або страждає від самотності. Не заявляти однокласникові, якому важко дається математика: «Так це ж елементарно! Я за дві хвилини розв'язав!».

Тактовна людина завжди враховує контекст, тобто те, що він знає про співрозмовника або про що здогадується. Старе прислів'я попереджає: «У будинку повішеного не говорять про мотузку». Іншими словами, не слід зачіпати тем, здатних травмувати людину, змусити її згадати про щось важке, страшне або ганебне для неї. Це не обов'язково щось трагічне й жахливе — «мотузкою» може бути будь-яка обставина, яку людина не має сил змінити: особливості його зовнішності, якийсь епізод у минулому і т.д. Наприклад, підлітки, що гостро переживають своє «проміжне» положення між дітьми й дорослими, дуже страждають від акцентування їх залежності й несамостійності: «Малий ще, щоб філософствувати», «Ти поки грошей не заробляєш» і т. п. По тій же причині безтактно демонструвати своє матеріальне благополуччя тим, хто живе набагато скромніше, навіть коли ця демонстрація ухвалює форму дорогих подарунків або щедрого частування. Обговорювати хворобливу тему можна, тільки якщо ініціатором виступила сама людина, якщо вона дає зрозуміти, що прагне одержати підтримку або пораду.

Тричі обережним слід бути в присутності будь-яких свідків розмови. Це той випадок, коли безтактність може мати фатальні наслідки. ... Одного разу в шостий клас під час уроку заглянула шкільна медсестра. Звірившись зі списком, вона прямо з порога голосно сказала: «Іванова, у тебе знайшли глисти, завтра з батьками — до гельмінтолога». Хіхіканню й перегляданням однокласників у той день не було кінця. Прийшовши додому, дівчинка повісилася. Занадто гостра реакція? Так звичайно. Але в 12 років мало кому вдається дотримуватися мудрого принципу Соломона «і це пройде».

Важлива умова тактовності — не втручатися в особисту, інтимну сферу життя людину, «не лізти в душу». Цим правилом особливо часто зневажають дорослі стосовно дітей. Символом такої дорослої безтактності могло б стати улюблене запитання: «Ти кого більше любиш — маму або тата?». Батьки нерідко розповідають стороннім випадки з життя своїх дітей і коментують ( при них же!) їхня поведінка, переживання, особливості: «Ой, дивися, як забентежилася!», «Він у нас такий боязкий...», «Це вона прагне привернути до себе увагу», «Схоже, ви йому сподобалися!». Почуття дитини легко приносяться в жертву бажанню підтримати розмову, розважити співрозмовника, згладити власну незручність.

Тактовність проявляється й у відношенні до безтактності інших — у подібній ситуації важливо постаратися не підкреслювати виниклу незручність, а допомогти співрозмовникам подолати її, розрядити обстановку. Це вміння завжди вважалося ознакою справжньої аристократичності, по-справжньому гарних манер. Став хрестоматійним такий випадок, що нібито мав місце з англійською королевою. Одного разу на прийомі, побачивши, як званий гість зі СРСР вийняв із чашки із чаєм скибочку лимону й з'їв його — жахливе порушення етикету! — вона мило посміхнулася й зробила те ж саме. Почуття людини, його щиросердечний комфорт вище будь-яких правил пристойності — от головний принцип, що лежить в основі справжньої тактовності.

Безтактність завжди мимовільна, у ній немає злого наміру. Цим вона в корені відрізняється від хамства. Коли вчитель вправляється в дотепності із приводу розумових здатностей слабкого учня, коли хтось привселюдно коментує дії або зовнішній вигляд однокласника образливими зауваженнями, коли весь клас, сп'янівши від власної безкарності, труїть недосвідчену практикантку або стареньку учительку, що погано чує, — це вже хамство в чистому вигляді. У подібних випадках такт не повинен перешкодити дати відсіч, поставити на місце. Бути тактовним — не значить уникати конфліктів, ніколи не говорити людям нічого неприємного, завжди у всьому підігравати співрозмовникам. Як сказала поетеса Анна Ахматова, культурна людина відрізняється від інших тим, що ніколи нікого не кривдить ненавмисно — тільки навмисно. Звучить парадоксально (адже, по суті, цим культурна людина схожа на хама), але точно. Уся справа в меті й мотиві, які змушують говорити комусь безсторонні речі.

Є ще чимало явних або неявних правил і принципів, яких дотримуюються тактовні люди. Звичайно, справжній такт — це не той усвідомлений постійний самоконтроль, при якому перед кожною реплікою доводиться задаватися запитанням: не чи скажу я чого не так? Та й від помилок ніхто не застрахований. Головне — намір, бажання берегти й щадити почуття інших людей, а з віком і досвідом прийде й природня, неусвідомлена тактовність.

Категорія: Дайджест | Додав: Ірина (02.09.2009)
Переглядів: 2449
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Номер 1 [3]
Перший номер науково-популярного журналу "Пізнай себе!"
Номер 2 [7]
Тематика номера: мозок, розум, свідомість.
Номер 3 [3]
Основна тематика: соціум, соціотипи, соціоніка
Номер 4 [11]
Тематики номеру: характер та темперамент. Особистість.
Номер 5 [10]
Тематика номера: бізнес та підприємництво, самореалізація, самоорганізація та самовдосконалення
Номер 6-8 [17]
Тематика номера: спорт, культура, здоров'я, конфлікти та способи їх вирішення.
Номер 9 [10]
Основна тема номера: духовність, віра, релігія
Номер 10 [19]
Тематика номера: суспільство, сімя, колектив, взаємини, самопрезентація, маніпуляція
Нотатки [5]
Тут можна додатавати короткі нотатки та роздуми з тих чи інших аспектів
Дайджест [128]
Цікава інформація зі світу та з тенет інтернету
Дописувачі [26]
Тут публікуються матеріали наших користувачів та друзів сайту
Номер 11 [9]
Тематика номеру - Людина як диво. Можливості людини, її психіки та тіла, особливості діяльності людського організму
Форма входу
Twitter
Реклама у Львові
Рекламний центр Тріумф
Відвідуваність