Проминули різдвяні свята. Люди відсвяткували такі вже звичні Різдво, св. Василя, Водохреща. «Христос ся рождає!», - вже понад тисячу років лунає над українськими землями. Колядники з вертепами співають колядок, в яких сповіщають про народження Спасителя, що зійшов на землю в далекому Віфлиємі. Тихо подзенькує дзвониками звіздар. На землю стелиться м’який сніг. Ідилічна картина, чи не так? Християнська віра знайшла значне поширення на теренах всього світу, і України також. Але загальновідомо також, що і колядки, і вертепи – явище дохристиянське, що лише переплелося з наступним релігійним віровченням. Вже понад тисячоліття минуло з часів хрещення Руси-України, ідолів попалено, порубано, до води повкидано. Ще раніше піддалась християнізації Західна Європа. Античні еллінські та римські храми поруйновано, або ж перетворено на церкви. Вирубано священні гаї на землях давніх готів та саксів. Ірландія – відвічний глухий закуток Європи – давно вже просвітлена св. Патріком. Але голос далекого минулого все одно звучить поряд, і щораз гучніше. Не тільки в колядках та щедрівках, веснянках та маївках. Він звучить в живих молитвах до тих, ім’я яких, здавалося б, навічно зникло в глибині віків, згоріло разом із капищами та гаями. Сучасний глобалізований світ в багатьох своїх проявах є віддзеркаленням тих процесів, котрі відбувались в Стародавньому Римі – найбільшій імперії давнього світу. Свого часу Римська Імперія непомітно для більшості самих римлян захворіла, як виявилось, смертельно. Суспільство було охоплено важкою духовною кризою. Розростався політичний безлад. Люди переставали вірити в богів, стара римська мораль, яка лежала в основі держави, занепала. Нові вітри подули зі сходу. Від Єгипту і аж до Британії почали поширюватись культи Ізиди, Кібели, Мітри та багатьох інших вчень. Римські імператори вклонялись не стільки Юпітеру, скільки Солу Інвіктусу – Сонцю Непереможному. Останнім у переліку впливових вчень прийшло християнство. Тільки-но зародившись у Палестині, християнство з’явилось на теренах європейського середземномор’я. І, долаючи категоричне несприйняття та репресії римської держави, почало свій похід на підкорення сердець європейців. Власне на «ідеологічному» фронті християнству довелось вести боротьбу не стільки з «поганськими» богами Давнього Риму, скільки з різноманітними східними культами. Старі боги були вже майже мертві. Рим впав. І на зміну епосі «Вічного міста» прийшло Середньовіччя, коли християнство попростувало на терени Північної та Східної Європи. Однак на відміну від перших століть, сповнених прикладами віри мучеників та виявами справжньої євангельської любові, в цю добу часто попереду священиків йшли меч та вогонь воїнів. Хрестові походи відбувались не тільки до Палестини, а й проти волелюбних язичницьких народів Східної Європи. Це були часи найбільшої гегемонії церкви в духовній сфері. Однак навіть тоді християнству не сила було викорінити з душі народу багатьох звичаїв та уявлень. Фактично поширювалось двовір’я. Місцеві свята переплітались з святами християнськими, а святі - з богами та героями. Зокрема, день зимового сонцестояння, який під різними назвами святкувався по всій Європі, було поєднано з Різдвом Христовим. В офіційній церковній ідеології панував суворий аскетизм, а душа народу жила за старим тисячолітнім звичаєм – обожнюючи природу і радіючи життю. Колесо історії покрутнулось, і на зміну середнім вікам прийшла епоха Відродження. Замість суворого ченця як ідеалу людини прийшла людина гармонійна, замість теоцентризму – антропоцентризм. Північна Італія стала місцем відродження філософії стародавньої Еллади. Філософія Ренесансу поклала початок критиці основ християнського вчення з позицій Нової Людини. Справжній сплеск зацікавлення народною культурою в Європі стався у ХІХ ст. на хвилі філософії романтизму, яка виникла як відповідь на кризу старих суспільних цінностей. Розпочинається дослідження народної культури та міфології, зароджується фольклористика. Митців та вчених все більше починають цікавити традиції рідних народів. Традиційна народна творчість стала джерелом натхнення для братів Грімм, Г. Андерсена, Вагнера, Гьоте та багатьох інших. Народну міфологію почали розглядати не як марновірства далеких предків, а як джерело знань, котре прийшло до наших часів із сивої давнини. В Україні відбувались такі ж процеси. “Руська трійця”, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Юрій Федькович, Михайло Коцюбинський, Іван Не¬чуй-Левицький започаткували руху відродження національної релігійної культури. У ХХ ст. тяжіння до пізнання етнічних основ духовності предків ще більше посилилось, в решті-решт викристалізувавшись у появу релігійних організацій, основою яких було повернення до віри предків. Власне, однією з перших рідновірських організацій в Україні став заснований у Львові 1943 року «Орден Лицарів Бога Сонця» - релігійно-політична організація, яка мала на меті духовне відродження та боротьбу з німецькими та московськими окупантами. Засновником ордену став Володимир Шаян, український етнограф, санскритолог, лінгвіст, який, перебуваючи в еміграції, все подальше життя присвятив дослідженням та розробці рідновірської теології. Частина членів ордену, які не емігрували, влились для подальшої боротьби до лав УПА, і, цілком ймовірно, стали засновниками повстанської групи ім. Перуна. Перші ж постійні громади рідновірів-українців з’явились у канадській та американській діаспорах, де віровчення і продовжувало свій розвиток. Поява рідновірів на теренах України пов’язана вже із пострадянським періодом. Нині дві найбільші рідновірські конфесії - це РУНвіра (Рідна Українська Національна віра) та Рідна Віра. Вони спонукають до пізнання давніх звичаїв, обрядів, гармонійного єднання з природою, прославляння українства як славного й величного роду. Однією з перших відновлених релігій Західної Європи стала Вікка, котра заснована на вшануванні та обожненні природи і містить в собі відновлені вчення кельтських друїдів. Набула популярності вона з 1954 року завдяки Джеральду Гарднеру, який стверджував, що Вікка – це дохристиянська релігія Європи, яка таємно безперервно існувала до наших часів. Значною подією в духовному житті Скандинавії стало заснування ісландцем Свейнбйорном Бейнтейнссоном у 1973р. Асатру – релігії, яка засновувалась на вшануванні стародавніх скандинавських богів. Асатру (або ж як її ще називають, Одінізм) швидко поширилась країнами північної Європи, а також в Північній Америці, ставши визнаною в Ісландії поряд із лютеранською церквою однією з державних релігій. Загалом, численні неоязичницькі громади поширились по всіх країнах Європи – від Ісландії до Греції, від Іспанії до найдальших закутків Росії. І, незважаючи на всю їх розмаїтість, всіх їх об’єднує звернення до власних етнічних традицій та глибока шана до природи, Матері-Землі, занепокоєння майбутнім власних народів. Регулярно відбуваються Світові Конгреси Етнічних Релігій та різноманітні регіональні з’їзди. Як свого часу християнство виникло як реакція на обездуховлення суспільства, так і відродження етнічних релігій в наш час вказує на наявність глибинних проблем у сучасному світі. Сучасна людина-споживач не ставиться до природи з пошаною – як це робили далекі предки – а лише використовує її як джерело для насичення своєї безмірної жадоби. Водночас наступ бульдозера глобалізації поставив під загрозу не тільки унікальні, виплекані тисячоліттями культури окремих народів, а й саме їх існування. Сьогоднішня Європа, яка переживає гостру духовну та демографічну кризу, ризикує за якийсь час стати новою Америкою – країною емігрантів. Після численних провалів захоплення Європи мусульманами в попередні століття, нині вони окупували європейські землі шляхом тихої, поступової експансії, з дозволу ж і за сприяння сліпих (чи божевільних?) європейських політиків. Будь яка дія викликає протидію, цей природній закон відомий усім нам ще з уроків фізики. І закон цей універсальний, він поширюється також і на суспільство. Під загрозою військової експансії сусідів український народ створив свого часу козацтво. Нині ж ті народи, які відчувають загрозу існуванню своїх культур та самого етносу, починають породжувати свої форми захисту та протидії. У відповідь на збільшення кількості мігрантів посилюються ксенофобські та расистські настрої у суспільстві. У відповідь на духовний занепад на тлі наростаючої денаціоналізації посилюються націоналістичні настрої та з'являються релігійні рухи, звернені до знань та вірувань предків. На тлі нинішньої економічної кризи, яка є породженням філософії споживання, без перебільшення настає час глобальних змін, які в подальшому визначатимуть долю людства, те, яким шляхом воно піде. Дерево не може рости без коріння. Так і народ, втративши зв'язок зі своїми витоками, приречений на поступову духовну деградацію. Екологічна криза, загроза втрати культурної ідентичності, змішування народів – всі ці проблеми уже нині нагально постали. І щоб відвернути все це, людству перш за все потрібна нова філософія, новий погляд на світ та життя. Тож чи зможуть етнічні релігії стати тими ліками, які необхідні сучасному світові? Чим є етнорелігійний ренесанс в наш час? Новим духовним шляхом для людства, предтечею чогось нового, що виведе світ з глибокої духовної кризи, чи скороминучим віянням, яке не витримає випробування часом? В кожному з нас є частка наших далеких предків. Прислухаймося, і можливо ми почуємо їх голоси, що підносять молитви тим далеким рідним богам…
Проминули різдвяні свята. Люди відсвяткували такі вже звичні Різдво, св. Василя, Водохреща. 
Дерево не може рости без коріння. Так і народ, втративши зв'язок зі своїми витоками, приречений на поступову духовну деградацію. Екологічна криза, загроза втрати культурної ідентичності, змішування народів – всі ці проблеми уже нині нагально постали. І щоб відвернути все це, людству перш за все потрібна нова філософія, новий погляд на світ та життя. 
