Якось у одній державі, що звалася Окрайня, настали такі часи, коли практичні жителі цієї країни усьому навколишньому стали називати ціну, навіть власній мові. Ці люди навіть дозволили продавати її „ні за гріш”, усякому хто купить. Наївним людям просто не вистачало глузду берегти у домі застарілий „скарб”, з котрого, як здавалось, зовсім не було зиску у побуті. Тому вони почали радо здавати рідну мову як непотріб, вже у чисельні, на той час, так звані пункти „Прийому Мови” від злого та прехитрого Чарівника на імення Ніхт. Ця мережа його лукавих „ПУНКТІВ” розповсюдливо зростала по усім людськім світі. Чи то у Африці, чи у Америці, навіть на Північному Полюсі, стояли такі розцяцьковані ларчики від Агенції самого Ніхта, де особливо довірливим окраїнцям звідусіль дозволялось першими СПЕКАТИСЯ рідної мови без зайвого торгу! Цей прехитрий торгун Ніхт насправді був Прибульцем із маловідомої людям Галактики „Косматих Політанців”. Він мав довжелезні косми, як у нашої казкової Баби-Яги та зелений крокодилячий хвіст, що його майстерно приховував від людського погляду. Тому для довірливих окраїнців зовні скидався собі на мирного бізнесмена, котрий займався собі чи то колекціонуванням використаних речей, чи торгував якимось «Гербалайфом»! А насправді виманював той Ніхт чисто джерельну мову із так ненависної йому за сто віків Маленької Окраїни, де йому давно кортіло звести рахунки за свого висміяного людьми Зеленого Хвоста. Тому у ОБМІННИХ ПУНКТАХ МОВИ він щедро осипав окрайців досить сумнівними купюрами із зображенням ПАВУЧИХ ЗНАКІВ нікому не відомої цивілізації, які водились на його рідній, водній Планеті, де НІХТО не мав ні рук, ні ніг. Бо кипіли там Одвічні Вулкани та Гейзери, та не було спокою його Лускатому Тілу. А найкращими уміннями у тих Косматих Політанців вважалося лиш обвиватися навколо чужої шиї, аби вижити… І врешті часи зеленоволосих на Землі непомітно прийшли, коли не стало потреби умовляти окраїнців продавати свою незриму власність. Усі бажаючі в державі Окраїнців стали тоді легко прощалися з РІДНОМОВОЮ, тихо втішаючись залишками домашнього „суржику”, досить ЗРУЧНОГО, як здавалось, у їхнім побуті. Щоб зашарудіти у кишенях тими очікувано зеленими папірцями, люди аж товпились до обмінних пунктів Чарівника! Існуюче всесвітнє братство „Збирачів Зайвих Речей” від злого чародійника Ніхта швидко мережилось по Землі і невпинно зростало. А його вже неоглядні Колекції Мови не вміщувалися у зви чайних Льохах однієї країни, й тому він почав виношувати плани заполонити усі континенти світу своїми Повзучими Космами… І коли не чутно стало в світі жодного окрайського слова, стали тоді земляничі потерпати від спраги по чистих Джерельних Водах. Бо у державі Окраїній враз пересохли витоки колись повноводної річки Говіркової. А очі колись прозоро смарагдових Мовних Озер назавжди замулились. Навіть Маленькі Затоки, звідки споконвіку живилась щедротна земля Окрайна, були замулені гидким суржиком щоденного побуту… Тоді прехитрий Ніхт Німтуріді (таке було його повне ім’я), звелів спорудити за власним проектом багато поверховий Палац Мовних Презентацій! Де у глибоких підземельних бункерах мстиво переховував дорогоцінні Мовні Скарби. Зовсім скрутно стало в маленькій Окрайні. Стали люди перероджуватись на невігласів, котрі усе забували й просто плутали досі знані речі та назви. Як спитають їх бува, де права рука, а вони безмовно кивають собі на ліву. … Багато чого загубила пам’ять жителів тої країни. Відтоді, як пересохли у Рідних Криницях струмки, вже не пили люди і не їли, а лиш купували все у штучних тюбиках. Бо не плодили їхні землі і не заводнювалися озера. А лукавий Німтуріді, уміло обдуривши нарід, щедро заповнював свої зелені магазини гидотною галактичною їжею під назвою „КОSМО”. Окраїнці охоче споживали те „їдло”, і не відали вже, як звертатись один до одного. Так починали й себе кликати “забувлянами”. Навіть державу свою перейменували у Забувляндію, забувши назавжди її прадавню назву. Так Прибулець Ніхт почав правити новітнім своїм ладом - Німтурянським, і себе проголосив Імператором країни Невігласів. Радів він, що мав непомірну владу над забувлянами. І лише на свято Імператора Забувляндії, що траплялося раз на рік, показово щедро роздавав народові жалюгідні пакетики непрозорої рідини, котра ледь нагадувала воду. Але людську спрагу по чистоті джерельній вона ніяк не тамувала. Та одного разу, на одному з таких Імператорських Свят, сталось несподіване. Саме коли навколо гуркотіла урочиста феєрія на честь Всемогутнього Ніхта, у підземних бункерах Палацу Презентацій раптом загуло в глибинах землі, аж тріснув під ногами людей розпечений посухою асфальт... Гуркотіння стрепенуло дужим поштовхом приспану землю. І у центрі урочистої площі на волю випорсався Надмогутній Стовп Водяного Круговиру! Нестримними блакитними вибухами Фонтан вихльоснувся у скляні поверхи Палацу Презентацій. Та не втікали розпачливо люди, а почали зглядатись, як угору завирував із бункерів поток Джерельних Колекцій Рідно мови, роками спертої зеленими чарами Косматого Політанця! Дужо закрутились Водовороти і враз змили увесь той Німтуранський непотріб разом із самим хвостатим Прибульцем та його Мега-галактичними надбудовами! Люди миттю кинулися тамувати спрагу по Чистоті Джерельній. Радо захлюпались вони у іскристих краплинах, що бризкали всюди над щасливими окраїнцями. Омиті від злостивих сурогатів, люди дружньо обнялися і проговорили один до одного ЗНАЙОМИМ СЛОВОМ БРАТСТВА І ЛЮБОВІ!
