Світ втомився від сексу. Йому не потрібно його стільки, скільки нав'язує ринок. Зиґмунд Фрейд, Шерон Стоун, Анфіса Чехова – ви вже дістали всіх зі своїм основним інстинктом, дайте пожити спокійно...
Це, напевно, найстрашніший секрет нашої цивілізації. Мало кому вистачить сміливості привселюдно заявити: «Вистачить голого м'яса! Я зовсім не прагну щодня збивати пил на своїй або навіть чужій постелі! І через день – теж не прагну. Мені вже не цікаво дивитися на жінок, тому що з них нема чого знімати! У мене є багато інших інтересів і бажань! Товариш поліцейський, чого ви чекаєте, зробіть уже що-небудь із цими стурбованими. Ви ж бачите – вони порушують моє право на недоторканність».
«У чоловічому організмі є маленький орган, який завжди голодний, якщо його намагаються задовольнити, і завжди вдоволений, якщо його тримають у голоді» - вартує лишень комусь сказати щось подібне, як його відразу звинуватять в кращому разі в гомосексуалізмі, у гіршому – в імпотенції. А імпотенти – це сама дискримінована каста, гірше негрів та терористів. Тому ніхто цього й не говорить.
Але, допустимо, у тебе все нормально. І із чоловічим здоров'ям, і із сексуальною орієнтацією, і навіть із родиною. Ти не маніяк і не ханжа. Ти любиш свою дружину, причому не тільки як мати своїх дітей. Ти вмієш дивитися на гарну жіночу фігуру й бажати її власниці гідного нареченого, особливо якщо фігура – не єдине, що дівчина може запропонувати. Ти навіть можеш, дивлячись на черговий пропливаючий повз кораблик у спідниці, зітхнути по такому, але тільки зітхнути, тому що дружина в тебе строга – відразу завдає моральної шкоди.
Іноді ти їздиш у такі відрядження, де немає телевізора, Інтернету й живих жінок, зате вистачає свіжого повітря, тиші, дерев і фізичних навантажень. Ці поїздки бувають довгими. І щораз ти дивуєшся одному: ніяких претензій твоєму організму «основний інстинкт» не пред'являє. Коли немає ніяких зовнішніх подразників, ніхто не блискає шкірним покривом - сексуальні бажання ідуть на другий план, поступаючись місцем людському.
Одного разу, опинившись у психушці, мені вдалося поспілкуватися з головним лікарем. Так вийшло, що ця лікарня була змушена ділити територію з монастирем, тому інтерв'ю швидко перекинулося на тему утримання: що це – норма або відхилення?
Відповідь медичного працівника, який, незважаючи на близькість до монастиря, був далекий від воцерковлення, вразив. Він, тобто вона, сказала приблизно наступне: потреба людських особин у сексуальному спілкуванні на сьогоднішній день дивовижно перебільшена. Той рівень сексуальності, який задається інформаційним простором як норма, властивий хіба що людям хворим, причому не тільки психічно. Сексоцентризм свідомості характерний, приміром, для першої стадії туберкульозу, деяких шкірних захворювань. Не говорячи вже про те, що винятково сильна потреба в сексі спостерігається в більшості пацієнтів психіатричних клінік.
– Тобто творчість Висоцького в тій частині, де «головлікар Маргулис телевізор заборонив» - вірна з погляду медицини?
– Це при тому, що в часи Висоцького був зовсім інший телевізор. Мені навіть страшно подумати, що буде з нашої маленької лікарні, якщо хоча б на годину ми будемо включати його у вечірній час. Про психічне здоров'я тих, хто дивиться телевізор «на волі», я вже давно не думаю. Інакше сама збожеволію.
Після цього одкровення ми навряд перестанемо сидіти перед екраном телевізора й монітором, але мимоволі зможемо проаналізувати роль сексуального інгредієнта в тому інформаційному продукті, який ми споживаємо, а також те, як потім це позначається на нашій поведінці. Ми все ще живемо при владі найжорстокішої диктатури. Це диктатура м'якої сідниці. Диктатура великих грудей. Диктатура довгих ніг і коротких статевих відносин.
Якщо хтось прагне продати нам задорого що-небудь непотрібне, то на рекламному плакаті він ставить поруч із цим непотрібним напівголу бабу – і ми повинні відразу бігти в магазин. І біжимо.
Якщо ти хоча б раз на місяць не знімаєш труси з якої-небудь нової жіночої задниці, виходить, ти або нездоровий, або не мужик. Нам дають це зрозуміти, і ми розуміємо.
Ринок психічного здоров'я захопили недороблені зигмундові нащадки. Голоси нормальних психіатрів тонуть у болоті « медійної медицини». «Насіння в організмі чоловіка – це подразник, який потрібно постійно вихлюпувати!» «Регулярне позашлюбне статеве життя – кращий засіб від депресії!» Цікава деталь – самі автори подібних мантрів, як правило, мають повний набір ознак імпотенції: лицьовий целлюліт, плішиві потилиці, значні животи. Причина цього в тому, що якщо людина нестримана, то вона нестримана у всьому: у сексі, їжі, алкоголі й медійному самолюбстві.
А тепер спробуйте поговорити з яким-небудь мускулистим, підтягнутим доктором, у якого в кишені не куплений диплом суспільно-двірської академії, а чесний державний науковий статус. Він пояснить вам, що схильність здоровішого організму до помірності – це навіть не християнська доблесть, а медичний факт. Чоловіки із прекрасними фізичними даними, що перебувають у найкращій спортивній формі, найменше випробовують приступи бажання терміново залізти в будь-чию постіль.
У Прадавній Греції звичайним явищем була утримання атлетів, і в наші дні спортсмени більш інших стримані стосовно протилежної статі. Сильний, мужній чоловік не робить культу із сексу, не є його рабом. Навпаки, він хазяїн цього інстинкту, він знає, чого він прагне, кого він прагне й просто так своїм насінням не розкидається. І тільки людина слабка – фізично, психологічно й статусно – дозволяє собі вважати потребу в розмноженні «основним інстинктом». Тільки в таких очі увесь час нишпорять у пошуках голого стегна, а руки постійно тягнуться не туди. Результат такого безладного й безглуздого сексуального життя — деградація: і того, хто зверху, і того, хто знизу.
Колись дуже давно, коли ще можна було мислити головою, а не своїми мудями й чужими грудьми, хтось дуже розумний сказав: «У чоловічому організмі є маленький орган, який завжди голодний, якщо його намагаються задовольнити, і завжди вдоволений, якщо його тримають у голоді». Час бути чоловіком.
За матеріалами Дмитра СоколовааМитрича