Якщо хочеш навести лад у світі -
наведи спочатку лад у власній сім'ї.
Якщо хочеш навести лад у власній сім'ї -
наведи спочатку лад у собі.

Скільки сімей на цій Землі? Напевно, й цього ми не зможемо сказати точно. Вони так само, як і космічні системи, з'являються та зникають, взаємодіють між собою, існують самостійно одна від одної й одночасно залежать від процесів, що протікають в інших сімейних системах.

Людина - найскладніша система, аналогічна влаштуванню Всесвіту. Кількість нервових зв'язків у мозку людини перевищує кількість атомів у Всесвіті.

І це не єдине доведення того, що людина є голографічною копією Всесвіту, що в організмі та психіці людини протікають усі процеси (фізичні, хімічні, біологічні, інтуїтивні тощо на рівні надсвідомості), притаманні процесам Всесвіту. Кожна мікросистема існує в макросистемі, яка у свою чергу підпорядковується або хаосу, або порядку.

Хаос - система, в якій ми не можемо знайти порядок.

Порядок - формування системи з елементами, що пов'язані між собою. Це система, що виділяється з хаосу. Вона є неділимим цілим. Ціле завжди більше суми його частин: 2 + 2 = 5, і цьому існує навіть математичне доведення.

Суть будь-якої системи - у цілях.

Ознаки системи (у тому числі й сімейної):

Виділення порядку з хаосу.
Виникнення зв'язків із «перекриттям».
Наявність межі системи.
Типи систем: відкриті та закриті.

Відкрита система (жива) - має «оболонку» та «проходи» або канали в цій оболонці для пропуску того, що необхідно, та для блокування ворожого; задача системи - відкинути лише непотрібне. Інтуїція діє на психологічному рівні як система, що розпізнає інформацію за ознакою «хороше-погане» і сигналізує нам різними «маяками»: відчуттями в тілі, раптовою зміною ритму дихання тощо. АТФ у цей же момент на фізіологічному рівні енергетично «відправляє» у клітину необхідні їй речовини.

Сім'я відокремлена, індивідуальна, улаштована так, як і людина: мозок (інтелектуальний центр) єдиний або колективний. Найуразливіший орган сім'ї - дитина. І в разі виникнення проблем лікувати треба не конкретний орган, а всю систему. Тому грамотний і досвідчений психолог працює насамперед з усією сім'єю. У сім'ї існують, свідомі установки. Є також надсвідомість і підсвідомість. І часто у кризових ситуаціях виявляються такі внутрішньосімейні зв'язки, які не були помітні при зовнішніх відносинах.

Наше суспільство є абсолютно голографічним по відношенню до тих сімейних систем, що формуються в сьогоденні. І якщо навчитись добре розпізнавати типи сімейних систем, в яких ростуть і виховуються діти, можна визначити, яким буде суспільство через 20-25 років.

Аналізуючи відносини всередині сімейних систем, можна класифікувати патогенні сім'ї за двома ознаками - наявністю любові й авторитетності батьків.

1. а) Любов до дитини є, але батьки - авторитарні, сильні.

У таких сім'ях батьки хочуть бачити своїх дітей з таким майбутнім, яке вибрали самі батьки. Тоді батьки «женуть» власних дітей у це майбутнє силою. Загальні ознаки сім'ї такого типу - надмірна вимогливість до дитини, покарання, діти часто хворіють. За результатами тестування в дітей із сімей такого типу - відчуження у стосунках із власними батьками.

б) Любов до дитини є, але батьки - слабкі.

Батьки ніби «розчиняються» у власній дитині, у своїй любові до неї. Потакання всім капризам дитини; таку дитину формують нездатною та непристосованою до життя в оточуючому світі. Виникнення образ. За результатами спостережень за дітьми із сімей даного типу можемо говорити про стереотип сприйняття ними власних батьків та оточуючого світу: «Мати мені підкоряється, а отже, головний тут - я. Значить, вона не може мене захистити. А отже, я один на один зі світом».

2. а) Любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є), але батьки - сильні.

Дитину багато й сильно карають за найменші провини. Покарання в такій сім'ї не мають терміну давності: карають за минулі провини, за скоєні тепер і заради «профілактики» на майбутнє. Як правило, так чинять батьки ригідні або батьки, що перенесли в дитинстві підступність близьких (рос. - предательство).

б) Любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є), але батьки - слабкі.

Як правило, така ситуація спостерігається в асоціальних сім'ях, де діти ростуть «наче бур'ян». Тут майже нема шансів щось виправити, оскільки у психіці такої дитини порушена структура прийняття соціальних норм. Її до цього просто ніхто не привчав. А здебільшого ще й демонстрували відторгнення цих самих норм самі ж батьки.

3. Маятник - найстрашніший варіант виховання.

а) Перший варіант «маятникового» виховання: один з батьків - істерик (частіше мати) або алкозалежний (частіше батько) чи обидва батьки мають подібні порушення. Одні й ті самі дії дитини викликають у батьків різні реакції: від заохочення до гнівних реакцій. Дитина не знає, як їй поводитись. Формуються такі якості, як підлабузництво, постійні спроби пристосування, брехливість із метою пристосування до ситуації, підступність, інтроверсія, також закріплюється девіантна поведінка.

б) Другий варіант «маятникового» виховання: один із батьків вимагає одного, а у другого з батьків - інші, часто протилежні вимоги. Наслідки для психіки дитини подібні до зазначених вище.

в) Третій варіант «маятникового» виховання: прасім'я бабусі та дідуся ставлять батьківську сім'ю дитини в матеріальну залежність. Тоді дитина не знає, «якому Богові служити», не може знайти способу пристосування. Унаслідок цього дитина часто «стикає лобами дорослих», щоб на цей час саму дитину вони залишили у спокої та припинили з'ясовувати, кому дитина насправді належить і в кого на її виховання більше прав: у біологічних батьків чи в бабусі й дідуся, які забезпечують або дуже підтримують матеріально.

У такій ситуації часто зниження психологічного захисту батьків у дитини викликає зниження імунітету. Механізм, що пояснює цей процес, досить наочний. Ми його ілюструємо таким чином: на поверхні моноцитів (імунних клітин) є механізм, який приймає ендорфін (гормон задоволення, радості). Якщо в дитини мало емоції радості, моноцити працюють дефектно - зниження імунітету - часті соматичні захворювання різного порядку.

У рамках розмови про сім'ю як систему, голографічно схожу на структуру Всесвіту, хотілось би зазначити, що поведінка наймолодших і найслабших членів родини залежить від умов, до яких вони мають пристосуватись. І якщо ці умови не ворожі, тоді дитина, а саме про неї йдеться, адаптацію та пристосування до цього світу проходить успішно. Якщо ж дитина не має можливості реалізувати свої найкращі якості та пориви з дитинства, ми не маємо права вимагати від неї цих якостей у дорослому житті, бо її цього НЕ НАВЧИЛИ В ЇЇ СІМЕЙНІЙ СИСТЕМІ. Проілюструємо цю думку: у дитині з народження закладено як інстинкт виживання індивіда (основи егоїзму), так і альтруїстичний інстинкт (основи альтруїзму).

Егоїзм дитини - проявлення інстинкту самозбереження (якщо я не отримаю кращий шматок, не проб'юсь поближче до матері, до вчителя, до будь-якого авторитетного дорослого - то не отримаю можливості вижити). Так працює природний інстинкт виживання індивіда.

Альтруїзм дитини - пов'язаний з інстинктом виживання роду. Іноді в деяких людей цей інстинкт спить. І дуже часто в батьківській сім'ї самі батьки непомітно цей інстинкт у дитині руйнують: у якусь мить в дитині прокидається відгук на потреби інших людей, дитина хоче допомогти (мамі - прати речі, разом когось провідати в лікарні, ...). Пригадайте, що ми кажемо дитині в таких випадках? Дорослі часто закривають дитині можливість реалізації альтруїстичного інстинкту, відмовляючи їй у сприянні та взаємодії. І тоді перекриваються дії відгуку на потреби інших людей. І коли така дитина виходить за межі сімейної системи та потрапляє в інші системи (робочий колектив, навчальний, просто люди у транспорті або на вулиці, натовп тощо), вона не готова прийти на допомогу ані конкретній людині, ані суспільству.

Оскільки така форма поведінки в сьогоденні набула масового характеру, значить, і шансів отримати допомогу в даної людини також досить мало. Система Всесвіту відповідатиме тим самим. Виходить замкнене коло. І розірвати його під силу лише тим, хто його створив. А це ми з вами. Тільки нам під силу його розірвати. І це досить нескладно. Для цього достатньо допомагати один одному і при цьому не чекати обов'язкової допомоги у відповідь за системою «я - тобі, ти - мені». Вам обов'язково допоможуть і підтримають, часто ті, від кого ви цього й не очікували. Ця філософія стосунків завжди спрацьовує. Кожний обов'язково отримає у відповідь те, що колись «посіяв» навколо себе: від жінки чи від чоловіка, від власних дітей, від співробітників, від просто чужої людини.

Як же дати зрозуміти та відчути дитині любов її сім'ї? Можна навчитися спілкуватися з дитиною та один з одним на п'ятьох мовах любові. Є п'ять основних способів, завдяки яким дорослі й діти сприймають інформацію про те, що їх люблять і виявляють до них свою любов. Це такі мови любові:

1. Доторкання - тілесний контакт. Хлопчики й дівчатка однаково потребують пестощів, фізичного контакту з батьками. «Профілактична доза» для нормальної роботи імунної системи дитини - не менше восьми обіймів на день.

2. Щирі, добрі слова, подяка. Мова пестливих слів, подяк. Добрі слова сповіщають про вашу любов більше, ніж просто слова «я тебе люблю». Хваліть свою дитину не менше трьох разів на день.

3. Допомога. Допомагати - не означає робити щось за дитину. Допомагаючи, думайте про те, яку користь це принесе дитині.

4. Час, проведений разом. Важлива не кількість проведеного з дитиною часу, а якість. Ви можете провести з дитиною 30-60 хв, але вона відчує, що то були тільки її хвилини і ваш час належав тільки їй. На цей час вимкніть мобільний телефон.

5. Подарунки. Слово «подарунок» перекладається з грецької, як «незаслужена милість», і це твердження передає суть подарунка. Якщо його треба заслужити, то це вже не подарунок, а платня за послуги. Не використовуйте подарунки з метою маніпуляції дитиною. Діти дуже чітко відчувають такі речі і можуть не простити дорослим подібних ігор.

Отже, поважайте чоловік - жінку, а жінка - чоловіка, любіть своїх дітей, плекайте їх і пам'ятайте: свою любов дітям слід показувати, щоб вони її відчували душею. І тоді в сім'ї настане мир, і діти будуть здорові.

А. Брюханова