Людська особистість - це конкретний людський індивід, з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла як наслідок всього культурно-історичного розвитку. Хтось може думати, що на його становлення як особистості мали вплив обмежене коло оточуючих людей - батьки, вчителі, друзі. Насправді на розвиток та становлення особистості мали вплив усі попередні покоління, оскільки весь наш соціальний досвід - це досвід сотні попередніх поколінь, далеких-далеких предків, що накопичували його протягом усього часу і передали нам у вигляді культури, мови, традицій, звичаїв. Для розвитку особистості необхідна діяльність. Спочатку це ігрова (у дітей), тоді навчання (учні та підлітки) і зрештою це праця. Особистість не може існувати поза соціумом, вона не може сформуватися поза ним, реалізувати свої потенційні можливості. Були випадки в історії людства, коли в силу певних обставин діти змалечку втрачали опіку батьків, і їх могли вирощувати тварини. Хоч як це не дивно, але подібні випадки трапляються і зараз, у вік технологій та комп'ютеризації. Такі діти виростають мало чим відмінні від собак чи інших тварин, цілком позбавлені будь-яких людських рис, без жодної особистості. Звісно, потім їм вдавалося адаптуватися до нових умов життя, до соціуму, але на завжди зберегли в собі певні риси. Таким чином, наша особистість формується з самого дитинства, і відповідно, як батьки сформують дитину, такою людиною вона і виросте. Одними з найяскравіших рис особистості є її темперамент, характер, вроджені здібності. Із цим всім запасом рис народжується кожен із нас, але немає в світі жодної людини, цілком схожої на іншу. “Нерівна всім рівність” - так описав цю особливість людської особистості видатний український філософ Григорій Сковорода. Немає нікого гірше, нікого краще за інших. Кожна особистість - унікальна, по-своєму особлива та неповторна, народжена з певною метою та призначенням. В однієї людини можуть бути одні риси краще розвинуті, в іншої ці риси трохи слабше виражені, але це все визначено тим, які функції передбачається виконати людині в майбутньому, яку здійснити місію. Чи можемо ми в такому випадку обирати, чи контролюємо ми долю? Звісно, що так. Ми маємо зажди вибір - робити або ні те, що ми повинні, або ж протестувати, шукати кращої долі, нарікати на свій талант. Кожен може бути щасливий, і має для того всі підстави - від природи в нього є все необхідне, і все, що вимагається – усвідомити це і використати це для блага усіх інших.