Характер – це чітка визначеність особистості перед запитами суспільства та перед самим собою як самістю; - це визначення вам та інтересу в їх значимості для особистості.

Г.В.Ф.Гегель

Досить часто в колі наших друзів і знайомих нам доводиться чути неоднозначні нарікання на кшталт: в цієї людини поганий характер, мені не зрозуміти його(Її), він неадекватний. Проте ми ніколи не замислюємося, що насправді являє собою людський характер, які його функції, яке місце в структурі особистості.Аби зрозуміти і дещо ознайомитись з особливостями характеру взагалі, компонентами, які мають значний вплив на його формування і функціонування звернімося до досліджень сучасного характеролога Едуарда Еленевського. Він визначає сутність характеру як соціалізованого посередника між природним єством (тобто біогенетичними задатками, темпераментом, потягами) та глибинною духовною людською самістю (особистість «Я»). Це також і соціалізована індивідуальність, та індивідуалізована соціальність. Цікава історія цього питання

Над проблемою людського характеру замислювались ще в прадавні часи.  Халдейський мудрець Абандон розглядав характер як носій законів космосу, що підпорядковується вселенським законам (містично-астрологічна лінія). Мудрець показав як визначають людський характер зорі, вказавши стежечку по якій потрібно його досліджувати.

Проблема характеру цікавила і античних мислителів. Теофраст (Феофраст)- учень Арістотеля написав першу книгу про характери як різні морально- соціальні якості(філософська лінія). На цю лінію мали вплив  вчення про темперамент Гіпократа  і Галена. Зокрема Клавдій Гален розглядав темперамент як фізіологічний компонент, який залежить від виду рідини, що в людині переважає. При цьому античний медик не нехтував тенденцією морально-етичних якостей.

Після Галена лінії темпераменту і характеру сходились і розходились, впливали одна на одну від Середніх віків та епохи Відродження до Нового часу. Арістотель і Аврелій Августин вважали, що справжній істинний характер має людина, яка живе високими етично-моральними ідеалами.

Після античності та Середніх віків до поняття характеру найбільше зверталися представники епохи Відродження – Мішель Монтень, епохи Просвітництва, філософи-моралісти(найчастіше французи) Лерошфуко, Лабрюер, Паскаль. Їх цікавило як філософія виходить на проблему особистості, а саме як розпізнати людину і як людині потрібно собою володіти. Гегель стверджував, що характер присутній у тієї людини, в якої є сильна пристрасть і сильне керування нею.

Проте не зважаючи на численні дослідження античних філософів і письменників, від античності навіть до сучасного філософа Еріха Фромма  та інших неофрейдистів, проблема характеру залишається невичерпною і невизначеною ще й донині.

Психолог філософського напрямку Едуард Єленевський наголошує  на тому, що проблема характеру є надто недооцінена, адже допускає, що нове бачення і розуміння цієї проблеми може бути «революцією» не тільки в психології, а й в проблемі гуманітарного знання, взагалі в науках.

«Унікальність характеру в структурі людської особистості займає  ексклюзивне положення через те, що характер стосується всіх сторін особистості: поведінки, відношення, ролі, звички, віри, волі, темпераменту, здібностей, пристрастей, потягів (природне єство), інтерновані обставини та стереотипи поведінки тощо, вище людське «Я»  - Самість (голос Бога в людині). Він (характер) є необхідним внутрішнім вузлом особистості, тому-то його. Характер обов’язково потрібно досліджувати через усі сторони особистості», - переконує психолог.

Єленевський здивований, що безліч сучасних філософів, досліджуючи людську особистість, зовсім не торкаються проблеми характеру. Адже за словами психолога,індивідуальна особистість без характеру не може бути досліджена дійсно послідовно, всебічно, повно і внутрішньо взаємозв’язана.

«Характер – це те, що тримає особистість зсередини. Коли людина має твердий характер і володіє характером, вона розвиває найбільш складні якості в собі.Виховує характер глибинна людська Самість (голос Бога в людині) – вищі духовні орієнтири, сумління,ідеали.», - констатує психолог.

Власне, характер уособлює собою перехід від природничого методу(вираховування) до особистісно-індивідуальних підходів до людини, які формуються власне гуманітарним знанням(герменевтика, ідеографія, екзистенціальні методи тощо).

Вище Я було на відкупі у ідеалістів та містиків і дуже абстрактно співвідносилося з реальним життям та проблемами конкретної особистості.Тому треба усвідомити, що саме характер може бути або служником вищого Я (Самості) або знехтувавши Самістю, виконувати роль амбітного засобу для досягнення негативних цілей(мудрі люди говорили Наполеону не йти війною на Росію, проте він знехтував Самістю, не вгамувавши амбіцій свого характеру(«Я примусив замовкнути в собі добру і кращу людину» (Наполеон). Насправді Самість діє через характер, розкриваючи в собі вищі сутнісні сили – волю, віру, почуття, розум. Лише коли людина усвідомлює їх призначення, вони перетворюються на вищі духовні  цінності.

Основна функція характеру визначається вмінням людини враховувати свої стосунки з суспільством, знаходити баланс(рівновагу) між тим, що вона хоче і тим, що може. Адже для того, щоб прийняти будь-яке рішення людина повинна мати характер.Характер виробляється з цілої системи потреб і мотивів, якими керують в людині воля і віра та емоції. Проте воля і віра нічого не варті, коли людина не вміє аналізувати і не стільки пристосовуватись, як швидше пристосовувати до себе суспільство. Саме функцію адаптера виконує характер.

Дослідник вважає, що людина задля досягнення своїх цілей може змінити характер, використавши потрібні надзусилля. Людина постійно бореться з рабом в собі, - писав Чехов. Проте більшість людей не живуть чеховськими принципами, вони є істинними рабами долі, адже приймають її автоматично, без зусиль!

Люди переконані, що на генному рівні дорога їхнього життя вже визначена. Тому підсвідомо відбирають в себе можливість вибору, втікаючи від свободи. Вони не знають, що визначаючи свій діапазон, гени не сповна обмежують  характер та Самість. Адже саме характер підкоряє і вибирає як правильно використати гени і біологічні здібності. Людина  має вибір: розвивати  здібності для своїх потреб і потреб суспільства, чи відмовитись від себе як особи.

Проте бувають ситуації, коли не докладаючи надзусиль, характер людини змінюється під впливом життєвих обставин не завжди в кращу сторону. Людина не помічає, як змінюється(негативно).

Відомо, що перед людиною найбільш гостро стоїть вибір чи повністю підкоритись жорстоким умовам чи зробивши надзусилля, кинути їм виклик і проявити героїзм, що проявляє новий рівень та форму характеру, відкриває нові резерви людини. (Тільки це по справжньому робить людину вільною). Але найчастіше людина стає рабом обставин і може виправдовуватись ними («такі були часи»). До негативних обставин людина не в змозі постійно пристосовуватись, адже абсолютно творчою особистість бути не може. Тому, отримавши досвід конфліктів зі світом, в людини обов’язково з’явиться захисний бар’єр, себто коло стереотипів і звичок, які вона постійно застосовує.

«Тому характер – це не лише риси особистості, а й система тих стереотипів і комплексів, які нас обмежують і консервують. Адже замість того, щоб постійно змінюватись, людина може бути надто консервативною. Завжди повинен бути баланс між стереотипами і комплексами, звичками і творчими прагненнями», - наголошує дослідник.

Зокрема Кант вважав, що головне, що мусить керувати людиною – це принципи. Проте їх недостатньо, самі принципи слабкі, переконує Єленевський, - вони повинні керувати через характер.

У своїх дослідженнях у системі характеру психолог прагне об’єднати духовне з земним(що пізнається природничими науками). Для цього, на його думку, необхідно обмежити характер в засібному сенсі (знівелювати амбітність), щоб дати місце Самості (духовному початку). Потрібен новий підхід, в якому буде знайдено нитку переходу від методів природничих наук до гуманітарних-індивідуалізуючих і таких що описують власне духовні явища(у Дільтея – це науки про природу, науки про дух).

Наголошуючи на тому, що структура особистості відображається в структурі характеру, психолог об’єднує всі сторони людини – систему потягів, емоцій, мотивів, прагнень з стереотипами і ролями(роль, якою проймається людина стає її якістю).

Саме ролі, відношення, манера та власний стиль поведінки, - вважає Єленевський, - показують на скільки цілісно сформувався людський характер як система.

Дискутуючи з біхевіористами, (які стверджували, що лише по поведінці можна визначити цілісність характеру), дослідник доводить – поведінки недостатньо, адже істинно цілісний характер можна побачити у несподіваних ситуаціях, граничних екзистенціальних моментах, які можуть і не з’явитись (потрібні обставини) вияву потенцій, дійсної сутності. Крім того, характер може свідомо і приховувати істину сутність особи.

Щоб перебороти ці екзистенціальні, граничні ситуації, залишившись при цьому людиною з високими моральними ідеалами, індивідуально не змінною, потрібно виробити в собі характер і постійно його виховувати з допомогою волі і глибокої свідомості, що зокрема дають і філософія, і релігія і мистецтво. За Гете, лише той гідний  життя і свободи, хто кожен день йде за них у бій. Вища Самість людини мусить керувати характером, а характер мусить бути її надійним знаряддям.

Ольга Масна