«Це дуже легко - приєднуватися до більшості», - сказав давньоримський філософ Сенека. Історія тоталітарних режимів XX ст. підтвердила його слова і показала також, що дане явище може привести до жахливих наслідків. Недаремно поняття «конформізм», що означає поступливість по відношенню до думки більшості, схильність до того, щоб погоджуватись, не противитися груповому тиску набуло явно негативного забарвлення. Відповідно звання нонконформіста вважається за почесне.
Після того, як експерименти Соломона Еша здобули широку популярність, їх результати нерідко почали буквально переносити у реальне життя. Оскільки близько третини досліджуваних підкорялися думці групи, напрошувався висновок: дві третини дорослих самостійні і незалежні у власних рішеннях і оцінках, а решта є соціальним баластом, несамостійною масою, що йде за більшістю. Проте подальші експерименти показали, що не все так просто.
Сьогодні психологи відійшли від термінів «конформізм» - «нонконформізм» через їх оцінковість. Конформізм відноситься до сфери моралі і політики. У психології ж говорять про конформність - схильності людини в ситуації конфлікту між особистою думкою і думкою групи неусвідомлено (що дуже важливо) робити вибір на користь останнього. Є істотна різниця між тим, хто лише зовні погоджується з групою, і тим, хто щиро вірить в її правоту.
Конформність розуміється як механізм, що підтримує стабільність групи і забезпечує її єдність. Жодне співтовариство просто не змогло б довго проіснувати, якби кожен його член абсолютно з будь-якого питання відстоював власну думку.
А що ж тоді нонконформісти виходить розвалюють групу? Дослідження показали, що ряди «незалежних» досить неоднорідні. Вони поділяються на дві приблизно рівні частини: ті, хто, не зважаючи на груповий тиск, дає свою відповідь, тому що вважає її вірною, і ті, хто займає відмінну від групової позицію, тільки щоб не бути “як усі”. Перших можна вважати за самостійних, другі ж залежні, але зі знаком «мінус». Їх демонстративна незалежність - залежність навиворіт, або негативізм. Німецький письменник і вчений XVIII ст. Георг Крістоф Ліхтенберг відмітив: «Робити протилежне - це теж вид наслідування». В результаті виходить, що залежних від думки групи - більшість.
З'ясувалося також, що приналежність людей до «залежних» або «незалежних» вельми непостійна. На рівень конформності, що проявляється людиною, впливає безліч чинників. Схильність до неї змінюється. Прояв конформності наростає в умовах невизначеності. Чим очевидніша відмінність між представленими позиціями, тим сильніше люди орієнтовані на власну думку; чим тонші нюанси оцінок, тим більше схильні зважати на інших. Ситуація невизначеності, соціальної або особистої, взагалі впливає на самооцінку людини і знижує її довіру до самої себе, що автоматично підвищує залежність від групового тиску. Тому в періоди суспільного занепокоєння легко маніпулювати людьми, об'єднувати маси навколо ідеї, висунутої спраглими влади політиками.
Нарешті, ступінь конформності сильно залежить від того, наскільки значуща для нас ситуація. У неістотних питаннях простіше не замислюючись погодитися з більшістю, адже така поведінка дозволяє економити енергію, не вступаючи в конфлікти по дрібницях. Але в принциповому питанні, навіть дуже лояльна людина, може стати абсолютно непохитною. Цей факт підтверджує точку зору на конформізм як на корисний механізм підтримки стабільності групи. У життєвих, нормативних ситуаціях людина обмежується конформними реакціями, а в серйозні, відповідальні моменти здатна здійснювати свідомий і самостійний вибір.
Таким чином, засуджувати конформність - все одно, що піддавати осуду закон всесвітнього тяжіння. Здорова конформність дозволяє природно і гармонійно включатися в спілкування з іншими людьми, відкриває широкі можливості для співпраці, терпимості, взаєморозуміння. При цьому людина залишається абсолютно вільною у своєму праві не бути як усі, думати інакше, чинити на свій розсуд.
Конформізм може змінюватися. Наприклад, з віком. Діти в цілому більш конформни, ніж дорослі. А найбільш залежні від думки групи - підлітки. При цьому характер їх конформності різний. Якщо група складається з дорослих, підліток, швидше за все, піде проти думки більшості, тобто поведеться як залежний негатівіст. Якщо з однолітків - ступінь конформності буде максимальним. Недивно, що такий поширений інструмент впливу, як виклик старшокласника на педраду з метою «дати зрозуміти», «пояснити помилки», ніколи не досягає успіху.
