"Свято, яке завжди зі мною" - так, напевно, перефразовуючи слова Ернеста Хемінгуея, багато хто назве час, що настає відразу після весілля. Радість нерозлучного спілкування, можливість не криючись, виявляти почуття, стримувані й ледве приховувані недавно.
Минають дні, місяці. І поступово починає затихати гострота почуттів до радісної близькості. Рідшими стають бурхливі сплески пустощів, частіше хочеться побути самому, щось обдумати, перепочити від потреби бути постійно в гарному, благодушному настрої, бути уважним і чуйним до коханої людини, тим більше до нової рідні.
Соціологічні дослідження показують: 2/3 усіх домашніх турбот і піклувань нині несе на собі «слаба стать», а «сильна» в цей час «боліє» на стадіонах, досліджує газети, продавлює дивани перед телевізорами, а то й ще гірше – пропадає біля пивних лавок.
І це при тому, що жінка стала повноправною соратницею чоловіків у народному господарстві. Нині жінки нашої країни становлять більшість трудового населення. Серед спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою жінки в нас становлять 59%. Тепер таких спеціалістів налічується у 103 рази більше, ніж було 1928 року. У деяких сферах суспільного виробництва, науки і культури жінки взагалі займають домінуюче становище: наприклад у торгівлі, громадському харчуванні, охороні здоров’я, в народній освіті, у сфері відпочинку, розваг, соціального забезпечення і т.д.
Певний час лунали голоси про необхідність повернення до традиційного розподілу ролей у сім’ї: чоловік – годувальник, захисник домочадців, дружина – домогосподарка в домі, вихователька потомства. Деяким молодим людям, не дуже обізнаним зі справжнім станом речей у минулому, здавалося, що цей крок назад розв’яже всі конфліктні вузли у стосунках між сучасними чоловіком і дружиною.
У чоловіків і дружин, мабуть, не буде постійних претензій одне до одного і образ, коли заняття і обов’язки будуть розподілені насамперед з урахуванням індивідуальних особливостей та природних можливостей. У кого що добре виходить, тому те й доручати. І при цьому ставитися з цілковитою повагою до незвичного способу виконання завдань. Методи роботи «Роби, як я», - спричиняють непотрібні сварки, шалений опір тих, хто й радий би виконати доручення, але по-своєму, як йому зручніше. А сліпо копіювати – рідко зустрічаються охочі.
І тут, у сім’ї, домашня робота свідчить про небайдужість того, хто виконує довірене завдання. Навіть, якщо ініціатива на перших порах завдає всіляких прикрощів, навіть якщо з-під невмілих рук летять уламки розбитого посуду, сиплеться крупа, ллється молоко. Ці втрати не такі страшні для сім’ї, як вироблена страхом щось зіпсувати байдужість, а той лінощі.
Домашні справи є діяльним виявленням кохання, а не чимось таким, що йому категорично протистоїть.
Подружні стосунки докорінно змінюють психологію чоловіка і жінки, їхній внутрішній стан. Про це переконливо писав теоретик сім’ї, доктор філософії А.Г. Харчев: « На відміну від статевого інстинкту чи навіть від пристрасті кохання як морально-естетичне почуття має своїм предметом не просто істоту нашої статі, а людину, в якій тією чи іншою мірою розвинута особистість, яка має не тільки фізичну, а й інтелектуальну й емоційну цінність, і сама фізична привабливість якої є лише ніби виявленням високих духовних цінностей, тобто набуває вже естетичного характеру».
Нерідко доводилось зустрічати сімейні пари, що на довгі роки зберегли свіжість почуттів, блиск очей при зустрічі «половини». Придивившись до стилю їхнього спілкування, ми побачимо: уважну доброзичливість, ввічливу стриманість, акуратність.
Такий стиль стосунків доступний більшості чоловіків і жінок при додержанні певних умов суто профілактичного характеру. Насамперед необхідно з’ясувати для себе, що перші, медові місяці, коли ще зберігаються природна стриманість, сором’язливість, - найкращий час для вироблення «рефлексів сімейного спілкування».
Елементарні з них: не підвищувати голосу при з’ясуванні спірних питань. Навпаки, чим очевидніша незгода, тим тихішою, м’якшою і ввічливішою повинна бути мова. Сварку легше не починати, ніж припинити, ніж потім миритися, зализувати рани, завдані в азарті битв, де не має і не може бути переможців, а є тільки переможені. Адже той, хто щиро кохає, терпить не тільки свій біль, а й переживає муки любимої особи. Отже, вражаючи її, вражаєш себе й одночасно вбиваєш найголовніше, найцінніше в обох: кохання.
Хто здатнийтонко сприймати красу навколишнього світу, захоплюватися загадкою і чудом людської натури, хто добрий, чуйний у ділових і дружніх стосунках, той і в інтимній сфері виявить ці властивості, знайде дорогу до серця коханої людини, не образить, не принизить її ні словом, ні жестом.
Особливого значення набуває поява дитини в сім’ях, яка дає своїм батькам і батькам батьків почуття спільності турбот, бажань, інтересів.
Сила дитинства полягає в тому, що вона пробуджує добрі почуття. Від скількох падінь, дурниць, грубощів, брехні, несправедливості врятували дорослих дитячі очі, сповнені довір’я й участі. «Посоромився б дитини!» - викрикують нерідко батьки, звертаючись одне до одного, коли всі засоби впливу
на «половину», що зірвалась, бувають вичерпані. І справді опам’ятовуються, соромляться. І, самі того не помічаючи, підносять свою дитину в ранг моральної судді, охоронця і дзеркала сімейної честі й совісті.
Дивлячись на дітей, спілкуючись з ними, люди набувають не тільки моральних навичок, з їхньою допомогою розширюють свій кругозір, примножують корисні звички.
У понятті «хороша мати» переплітаються вимоги, що ставляться до неї природою і суспільством. Іноді ці вимоги вступають у суперечність одна з одною. Велике мистецтво – знайти рівнодіючу силу, яка допомогла б, не руйнуючи природні почуття і прагнення матері, урівноважити їх із суспільними потребами й нормами.
Написати поему – потрібен талант, а виростити поетичне серце – не менший. Мати, як і поет, не завжди може наперед знати результати своєї праці, вони часто непередбачувані. Тому й говоримо, що материнство – рідна сестра творчості, воно також є «поїздкою у незнане».
Якщо старання матері передусім зосереджені на збереженні здоров’я і сил своєї дитини, то старання батька спрямовані на те, щоб навчити дитину безстрашно їх витрачати на загальну користь.
Батько виконує роль сполучної ланки: в суспільстві він є носієм сімейного начала й інтересу, а вдома – носій суспільного. Цим він і доповнює матір, але не замінює її.
Чим більше батько вкладає себе, своїх турбот у дитину, тим вона йому дорожча. Батько повинен навчити найважливішої і найскладнішої науки – жити!
Та незважаючи на усі соціальні ролі чоловіка у сім’ї, його цінності, працю, жінка є саме тією особою, що завжди розумно вміє підтримати вогонь щастя у сім’ї. Як писав В.О. Сухомлинський: «…я повинна бути у сто разів мудріша за чоловіка – батька моїх дітей, тому що в місії продовження роду людського, збереження і примноження духовних багатств людська природа поклала на мене незрівнянно більшу відповідальність, ніж на нього… бути гордою, мудрою, неприступною… повинна мати те, чим пишається людина: власну гідність, усвідомлення високої мети життя, творчі здібності, нахили, покликання».
