Якось мені потрапила до рук книжка одного «модного» американського автора – психолога Джона Грея, «Чоловіки з Марсу, жінки – з Венери», де він пояснює мінливу чоловічу природу на прикладі еластичної гумки… Мовляв, періодично розтягуючись, вона рано чи пізно повертається в початкове положення. Кажуть, нічогенька така книжечка, наукова фантастика. Перегорнувши кілька сторінок, я з усмішкою кладу її назад на поличку, припадати порохом. Черговий міф у жанрі жіночої прози.
В ранній юності (рочків так у 14 – 16), нам страшенно не подобається навіть сам факт першої «чоловічої уваги», коли зібравши всю свою мужність (!) особи протилежної статі називають нас «дівчинкою» чи «малечею». Моментально приймаючи бойову позицію, ми гарчимо у відповідь щось про особистість і статеву рівність. Вперше вимовляємо термін «емансипованість», який чомусь вперто відскакує від нашого відображення у дзеркалі. Оскільки насправді, ми просто не знаємо що це таке. І часто, вживаючи це пікантне іноземне слівце, навряд чи ми усвідомлюємо, що насправді його просто не існує. Такий собі сучасний варіант казки Андерсена про «Плаття голого короля».
Давно минули ті часи, коли жінка вважалась безправною субстанцією, без власної думки, бажань та права голосу. І хоча сучасна жінка – явище досить неоднозначне, мало хто з нас не любить славнозвісних «походів по крамницях» і ритуалу «примусово-добровільно дарованих квітів», що вже стали культовими темами в жіночих журналах та мильних операх («Зізнання шопоголіка» яскраве тому підтвердження»). Красива, розумна, свідома власної фізіології жінка, займає рівноправне місце поруч з чоловіком. І це при тому, що бути нею економічно невигідно і важко.
Отже, мінус перший – каблук.
Пам’ятаєте, герой фільму «В джазі лише дівчата» в паніці заламував руки: «І як вони тільки ходять на таких підборах, Джо? Як вони зберігають рівновагу?! І знизу піддуває! Вони ж, певно, не вилазять з простуд. Ні, Джо, нам ніколи з ними не зрівнятись.» Більш сучасний варіант – реклама чаю *, де така собі «Міс Аташе» пливе по тротуару на п’ятнадцяти сантиметрових шпильках, (варто зазначити, що беручи до уваги аварійний стан наших з вами доріг, треба мати неабияку винахідливість, аби не зламати при цьому руки, ноги і голову), залишаючи за собою десятки відкритих ротів протилежної статі, падає від утоми тільки-но дійшовши до помешкання.
Отож, процес зваблення середньостатистичного чоловіка зі стандартним набором хромосом, таки дорого нам коштує, особливо якщо до фізичних і моральних тортур додати ще й ціну на помаду, туш, пудру, крем-пудру, різноманітних масок та зволожуючих засобів… вийде воістину неймовірна субстанція.
Тільки чоловік може дозволити собі розгулювати по вулиці таким неприглядним, яким зробила його природа. Прокинувшись, йому достатньо почистити зуби, поголитись і разок провести щіткою по волоссі. І це при тому, що триденній чоловічій щетині скоро присвячуватимуть вірші… У цей час, іще в Срібному віці, відомий комік Дон-Амінадо безапеляційно заявив, що «відсутність косметики на жіночому обличчі – ознака її безсоромності і самовпевненості». В результаті даної аксіоми, кожна, поважаюча себе жінка, з самого ранку малює на собі обличчя чоловічого ідеалу та предмету обожнювання, що помилково називають «мейк-апом». Це і буде другим «мінусом» в нашому списку.
Окрім красивої обгортки, мало яка сучасна жінка вільна від щоденних трансформацій із бізнес леді у гібрид посудомийної машини та проститутки, прекрасно знаючи, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок та статевий орган. Це почесне, «третє» місце і займає вроджена акторська майстерність, адже ні для кого не секрет, що щасливим є той чоловік, жінка якого віртуозно поєднує кулінарну майстерність із пристрастями у ліжку. При цьому, залишаючись усміхненою та життєрадісною, навіть падаючи від утоми.
Четвертим жіночим «мінусом» є так званий комплекс самотності, більш відомий під терміном «кризи середнього віку». Чим ближче ми підсуваємось до відмітки 30 років, тим частіше замислюємось над перевагами поділу особистого простору з представником протилежної статі. І справа тут аж ніяк в зайвій парі рук, здатній забити цвяха чи винести сміття. Тільки чоловік може дозволити собі завжди обходити ЗАГС десятою дорогою, і при цьому залишатися привабливим і перспективним в усіх аспектах. Натомість жінці ще з дитинства суспільство підсвідомо нав’язує міф про те, що наступаюче тридцятиліття – це єдина причина, через яку вона повинна хотіти заміж.
Нажаль, в більшості випадків саме так все і відбувається – гіпнотизуючи себе тезами вичитаними в примітивних жіночих журналах (розрахованих хіба що на розумово відсталу авдиторію), жінка починає шукати «відповідну кандидатуру», керуючись аж ніяк не критеріями взаємної довіри і симпатії. Не дивно, що такі шлюби приносять більше розчарувань та самотності, аніж вільні стосунки.
Останнім, п’ятим «мінусом», є вигаданий виключно мужчинами термін «жіночої логіки», який чомусь означає щось зовсім протилежне стандартному процесу мислення. Грецька архаїка ставила під сумнів наявність у жінки душі, сучасний же чоловік замислюється над вмінням жінки оперувати розумовими здібностями.
Але тільки чоловіки можуть невтомно підраховувати, скільки кілограмів губної помади вони з’їдають впродовж життя, і стверджувати, що жінка завжди має бути різною. Жінка-загадка? Якби ж то… Реальність як правило доводить той факт, що проживши не один рік із законною дружиною, вони так і не знають, якою вона є насправді… А навіщо ж чоловікові правда?
