В сучасному швидкоплинному світі, при динамічних і масштабних часових та суспільних змінах, особистість – як духовний персонаж зі своїми потребами і проблемами часто не знаходить свого призначення. Вона губиться серед досягнень науки і техніки, які несуть за собою не тільки комфортніші умови, але й духовний нігілізм тазанепад.
Людина, яка ігнорується та заперечується у суспільстві, втрачає впевненість у цінності власної особи. Вона усамітнюється, замикається в собі. Знецінення, духовна ізоляція породжують відчай перед життям. Спробою уникнення відчаю є втеча від життя шляхом занурення в ілюзію або прагнення компенсувати духовний дискомфорт чуттєвими насолодами тіла. Тоді людина ще більше поринає у стан самотності, замкненості, суму і тривоги.
Найважливішими причинами чи передумовами самотності на сьогодні є:
1. Втрата сенсу у житті (пошук сенсу життя – це пошук того, що складаєоснову людського життя, забезпечує людині стабільність, добробут, блага).
2. Смерть близької людини.
3. Розчарування, відчай.
4. Розлука.
5. Втрата волі, інтересу, ідеалу, моральних цінностей у житті.
6. Втрата перспектив, невдачі у професійній діяльності.
7. Нездатність до міжособистісних стосунків, тяжіння до замкненості у спілкуванні.
8. Духовна екзистенційна фрустрація.
9. Негативне самонавіювання.
10.Негативний вплив оточуючих на егоцентризм особистості.
Щоб краще зрозуміти сутність та зміст цих причин, слід звернути особливу увагу на визначення самого поняття "самотність". Сучасний психологічний словник подає таке тлумачення цього стану:
самотність – це психічний стан людини, який виникає в умовах ізольованості її від інших людей і дефіциту спілкування. Залежно від обставин самотність може бути добровільною і вимушеною.
Добровільна самотність виникає, коли людина сама прагне до ізольованості. Саме на цій формі ми зупинимо свою увагу.
Самотність – це фактор, який відіграє значну роль у психічній поведінці особистості, про що свідчать самоспостереження людей, які знаходились в умовах самотності. Д.Слокам, котрий здійснив у минулому столітті кругосвітнюподорожяхтою, розповідає, що в тиші океану він почував себе дуже самотнім, його часто охоплювало відчуття страху. В.Вілліс, згадуючи про своє трансатлантичне плавання, пише:
"… із самотністю пов’язані і хвилини страждання, коли тебе охоплює тривога від розуміння того, що ти живеш на кінці безодні. Людина потребує спілкування з іншими, їй необхідно з ким-небудь говорити і чути людські голоси." Лікар А.Бомбар, який проплив з метою експерименту Атлантичний океан, робить висновок: "Повна самотність нестерпна. Горе тому, хто самотній!".
Тривала самотність обов’язково викликає зміни в психічній діяльності. Р.Берд після трьох місяців самотності на льодовику Росса (Антарктида) оцінив свій стан як депресію. В його уяві народжувались яскраві картини членів сім’ї, друзів. При цьому зникало відчуття самотності. З’являлась потреба до філософських роздумів. Часто виникало почуття загальної гармонії, особливого сенсу навколишнього світу, відчуття єднання із Всесвітом, почуття захоплення.
Інша точка зору випливає із самоспостережень революціонерів, які були піддані ув’язненням в індивідуальних камерах. Декабрист Бєляєв в своїх спогадах про перебування в Петропавлівській фортеці розповідає: "Самотній, гробовий вирок страшний… Це ув’язнення, яке спочатку було нам призначене, гірше тортур."Е.Тельман в листі до друга писав: "Раніше я ніколи не відчував і не уявлляв собі настільки реально, що означає знаходитися в індивідуальній камері і бути ізольованим від людей, яку психологічну дію це несе за собою з часом, якщо людину ув’язнено на довгі роки."
В особистості, як члена соціуму, котрий історично формувався у великих групах, філогенетично закріпилася потреба до постійного спілкування з
іншими людьми. Тому втрата контактів з людьми, тривала самотність є для індивіда серйозним фрустраційним фактором. Що ж означає фрустрація?Це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто, її значущі сторони, загрожує престижу, людській гідності, спричиняє стан фрустрації.
Щодо теми самотності, то у філософії є таке поняття як “відчуження”, що є центральною проблемою дослідження екзистенціалізму. Робиться висновок, що відчуження є загальною характеристикою життя людини в суспільстві, особливо на сучасному етапі його історії, коли почуття страху виникає на основі небезпеки знищення людства.
Самотність пов’язана з песимістичним забарвленням людського погляду на життя (С. К’єркегор). В екзистенційній філософії є принаймні чотири мотиви буття, одним із них є мотив трагізму – де людське існування заповнене турботою й загрозою смерті (Паскаль), також є мотив песимізму – людину оточує “ніщо”, немає нічого, що стало б опорою.
Сартр каже, що людина "залишена сама собі", вона хотіла б зрозуміти сенс існування, але ніхто їй його не виявить; хотіла б знати, як має жити, але ніхто їй не дасть вказівки, тобто людина з початку свого існування вже приречена на самотність – людина "вкинута" долею в ту чи іншу ситуацію – ось її єдина сутність.
Нерідко можна спостерігати, як людина, надзвичайно відкрита у сфері емпіричних стосунків, виявляється нездоланно замкненою на глибинних екзистенційних рівнях, там, де йдеться про її фундаментальні цінності й уподобання. З іншого боку, відомо, що люди, гранично відкриті на глибинних рівнях свого буття – закохані, містики, поети, – в повсякденному житті постають замкненими, мовчазними.
Нерідко можна почути, що саме через свою підвищену вразливість та чи інша особа замикається у собі, перестає зважати на проблеми тих, хто її оточує.
Вимушена розлука з сім'єю чи близьким другом викликає у нас сум, однак особистість може відчувати самотність, журбу, навіть знаходячись в юрбі. Психологічна ізоляція може набувати різних форм, включати в себе різні емоції, але обов'язковими її елементами є туга і сум. Соціальна ізоляція та самотність є одними з головних причин виникнення у людини меланхолії, глибокої депресії, неврозів, психічних травм, внутрішнього дискомфорту – виникають пасивність, байдужість, туга, апатія, невмотивована тривога.
Залишена наодинці людина повинна постійно здійснювати певну діяльність – це може бути ігрова робота (кросворди, ребуси, шахмати), творчість (найкраще літературна), вирішення різноманітних задач, вони необхідні для того, щоб людина не забула про існування довкілля навколо неї, про те, що вона не є єдиною істотою, про свою соціальну роль.
Справді, зараз яскраво помітним є те, що самотність, як певний стан людської психіки, зумовлює відсторонення, відчуження особистостей одних від інших. Вимушена зовнішніми чинниками обмеженість відносин є настільки універсальною, що людина звикає до цього і вже не сприймає безлику поведінку як щось протиприродне.
Людина втрачає співчутливе ставлення до ближніх, почуття родинності, тобто стає на шлях антигуманності. Для того, аби подолати негативні сторони самотності, замкненості і відчуження, людина повинна усвідомити себе як рівноправного члена соціуму, переосмислити своє існування, сприйняття реальності та розуміння і визначення духовності.Особистість повинна навчитись володіти собою, вміти використовувати надані їй можливості, матеріальні та духовні цінності не лише для власної вигоди, а й з думкою про інших, тоді вона зможе уникнути духовної кризи і занепаду, віднайде внутрішню гармонію у душі, зможе жити гідно, чесно та радісно у створеному нею і для неї соціумі.
