Вперше серйозно досліджувати сором’язливість почав в 70-х рр. XX ст американський психолог Філіпп Зімбардо. Він виявив, що збентеження, боязкість є (або були у минулому) значною проблемою для 60 % людей. Іншим також знайоме відчуття сором’язливості, але не постійне, а ситуаційне, наприклад, перед публічним виступом. Цікаво, що сором’язливих людей більше в тих культурах, де ця риса сприймається як позитивна (японці, німці, англійці та ін.).
Ніколи, за їх власним твердженням, не відчували цього стану 7 % американців.Результати своїх досліджень Зімбардо узагальнив у книзі, що стала бестселером в США і була перекладена багатьма мовами світу. У Стенфорді він створив клінікупсихотерапії сором’язливості, яка відразу ж отримала велику популярність. Зазвичай збентеження охоплює людину, коли вона стає об'єктом уваги. Наприклад, входить в кімнату та зустрічає погляди всіх присутніх. Або коли її хвалять і, тим більше, коли критикують. Необхідність виступати перед групою прискіпливих глядачів викликає хвилювання навіть в тих, кому сором’язливість не властива. Прояви сором’язливості дуже індивідуальні. На вигляд не завжди можна визначити, чи сором’язлива людина. Інколи збентеження ховається під розв'язною, гордовитою і навіть грубою поведінкою. Головним критерієм є самовідчуття: якщо хтось вважає себе сором’язливим, значить, так воно і є.
Але відомі деякі типові фізіологічні симптоми: прискорене серцебиття, обличчя червоніє, руки тремтять, піт так і ллється. Часто людина немов німіє, сильно бентежиться, відводить очі, прагне сховатися або закрити обличчя. Сильна сором’язливість порушує нормальний перебіг усіх психічних процесів: пам'яті, мислення, уваги, сприйняття.
Люди, охоплені внутрішніми переживаннями, інколи буквально не бачать і не чують, не орієнтуються в тому, що відбувається довкола, погано міркують, втрачають дар мови. Переживши подібний досвід, людина починає уникати спілкування, вважає за краще залишатися в тіні, не наважується висловити свою думку, звернутися за допомогою. У важких випадках повністю втрачається можливість вступати в контакт з ким-небудь, окрім найближчих людей.
Сором’язливому завжди здається, що оточуючі готові посміятися над ним, засудити або образити. Насправді, як показують дані психологів, людина, яка бентежиться і червоніє, зазвичай справляє хороше враження. Її сприймають як скромну, інтелігентну, витончену, сумлінну. І ці оцінки часто справедливі: важко уявити сором’язливого нахабу. Тому помірна сором’язливість не потребує неодмінного усунення. Якщо ж страх спілкування досягає такої міри, що робить життя неповноцінним, проблему необхідно вирішувати.
Перш за все потрібно зрозуміти: в оточуючих повно своїх справ, і їх не особливо турбують зовнішність, слова і манери інших. Крім того, слід пам'ятати, що більшій частині людей, чиї оцінки нас так лякають, теж знайома сором’язливість. І можливо, вони теж невпевнені в собі і переживають страх видатися смішними.
Значно менше схильні до сором’язливості люди, які себе добре знають і приймають такими, якими є. Але щоб прийти до цього, потрібно докласти свідомі зусилля по вивченню самого себе. Існує безліч прийомів, що полегшують самопізнання. Можна подивитись на себе в дзеркало, а потім подумки описати свою зовнішність незнайомій людині. Або виділити найбільш важливі якості власного характеру і скласти їх перелік, згрупувавши позитивні, негативні і нейтральні. Щоб краще пізнати себе, варто задатися неочікуваними питаннями: «Якщо б чарівник запропонував мені виконати три бажання, чого б я побажав?», «Якщо б на один день я перетворився на людину-невидимку, то як би цим скористався?». Дуже добре вести щоденник.
Сама сором’язливість також повинна стати предметом роздумів і спостережень. Наскільки вона сильна і чи часто виникає? У яких ситуаціях? У чому проявляється? Які думки і відчуття при цьому народжуються? Як вона сприймається іншими? Чи бувало, що збентеження приймали за байдужість, грубість, зарозумілість і як це відбивалося на стосунках? Чим сором’язливість ускладнює життя? Що відбудеться, якщо ця проблема зникне?
Наступний крок — вчитися спілкуванню з людьми в різних ситуаціях. Краще почати з малого, наприклад, запитувати у перехожих дорогу, час і тому подібне. Потім спробувати зав'язати розмову з самотнім однолітком на вечірці — він напевно теж сором’язливий, ось і з’явилась тема для обговорення. Про свої труднощі корисно говорити частіше, це зазвичай викликає розуміння і співчуття співбесідників, спонукає їх бути делікатнішими і позбавляє від необхідності приховувати власну сором’язливість. Одного визнання деколи виявляється досить, щоб збентеження послабилось. У ситуаціях, що викликають сильну сором’язливість, можна спробувати наслідувати успішну, впевнену людину, уявляючи, як би вона поводила себе в даному випадку.
Якщо особливо сильно бентежать компліменти і похвали, потрібно навчитися у відповідь просто говорити «Дякую!», не вдаючись до обговорень і уточнень. Дуже ефективний спосіб — допомагати боротися з сором’язливістю ще комусь, наприклад другу або подрузі.
Наше «Я» міцніше і сильніше, ніж нам зазвичай здається. Воно здатне витримувати емоційні удари і ставати від них лише гнучкішими і сильнішими. Краще жити, відчувати всілякі переживання — приємні і не дуже, аніж постійно ховатися в своїй шкаралупі, захищаючись від всього і всіх.
Коли план по внутрішній роботі виконаний, приступаємо до рекомендацій із зовнішнього позбавлення сором'язливості:
1. При зустрічі зі знайомими вітайся першим. Так ти звикнеш першим проявляти активність. До того ж, привітавшись першим, ти не зобов'язаний примушувати себе до продовження розмови. Привітатись - означає виявити цікавість.
2. Частіше питай у перехожих «котра година?», а краще цікався, як кудись
пройти або проїхати. Спершу можна потренуватися на питанні про час. Воно ні до чого не зобов'язує. А питання про те, як куди-небудь добратися, допоможе привести до взаємодії. Не бійся уточнювати, але не перестарайся.
3. Не піддавайся, якщо хтось, відмітивши твою сором’язливість, починає сюсюкатись з тобою або жаліти тебе на зразок того: «Ти така мила, мовчазна...». Це тобі на шкоду. Таке відношення скоріше укріпить тебе в думці, що ти дійсно нікчемна і заслуговуєш тільки на співчуття. Рішуче відкидай такі напади на твою територію, наприклад, питанням: «Це ти про себе?» Або ж скажи прямо: «Мені неприємне таке звернення. Більше так до мене не звертайся!». Не бійся образити, відстоюй свої права.
4. Знаючи, що йдеш в компанію, постарайся пригадати, про що там зазвичай говорять, і приготуйся наперед. Прочитай, що необхідно, або запитай у когось, звернися до своєї фантазії. А потрапивши в середовище спілкування, спробуй завести розмову на тему, що цікавить тебе, але якось ненароком, мовляв, «а я сьогодні бачив, чув, читав...».
Будь готовим до того, що така особливість, як сором’язливість, не усувається вмить, це зажадає безліч зусиль. Пам'ятай, що невдачі терплять всі, але не всі з цього приводу переживають.
Секрети контакту
До секретів контакту відносяться загальновідомі присутність посмішки на обличчі, доброзичливий погляд і охайний вигляд, а також мова тіла.
Поза повинна бути відкритою. Тобто вона сигналізує співрозмовнику про те, що ти готовий його зрозуміти і прийняти. Поганими позами для встановлення контакту є: наявність ступні на коліні (схоже на виклик або небажання вступати в контакт); сплетення рук або закладені попід пахви руки (неначе говорить «ну, що тобі?» ); поза, коли лице підпирає рука (явно нудьгуючий вигляд). Тіло варто всіляко «розплутати», привести у вільний, розкутий вигляд. Буває так, що навіть коли мова говорить одне (мені приємно з тобою спілкуватися), співрозмовник все одно несвідомо читає сигнали тіла (скоріше б позбутися цього зануди).
Є таке поняття, запозичене з НЛП (нейро-лінгвістичне програмування), як підстроювання. Це допомагає викликати до себе прихильність співбесідника без слів. Робиться все дуже просто. Підстроїтися можна по диханню, непомітно копіюючи вдихи і видихи. Підстроїтися можна під рухи співрозмовника. Наприклад, він провів по волоссю, і ти через якийсь час робиш щось подібне. Головне, щоб це не виглядало як пародія.
Хороший варіант - підстроювання по позі. Адже сидіти обом може бути зручно в певній позі і ніякого копіювання.
Часто можна відмітити, що люди, які довго спілкуються або просто сидять поряд, через певний час починають не спеціально повторювати і позу, і жести один одного.
Припинити контакт так само легко, як і почати, наприклад, роздивляючись під час розмови щось у вікні, або прийняти «загрозливу позу», чи постійно перебивати спірозмовника.
У спілкуванні повинен бути баланс сказаного і почутого, лише тоді у співрозмовника буде відчуття повноти спілкування, завершеності, розуміння і схвалення.
