Що таке самопізнання та яка його роль в нашому житті? Чи настільки це складно і недосяжно, як може видатись?
Опираючись на досвід роботи з людьми бачимо, що насправді це не завжди потребує певних екстатичних переживань чи тривалої духовної практики. Можу сказати, що зазвичай достатньо проаналізувати останній тиждень життя будь-якої людини, щоб виявити її особисті риси, здібності, цілі та мотиви життя.
Чому все так просто? Відповідь у твердженні відомого філософа Г.Сковороди: «Навіть будучи бездіяльним, хто любить справу, вдосконалюється постійно, хоч би й здавався збоку бездіяльним». Таким чином аналізуючи короткий проміжок часу ми можемо дізнатися про себе значно більше, ніж проводячи неймовірно складні аналізи всього життя особистості.
Що таке день з життя? Це певне місце, де ми є, це певні дії, які ми виконуємо, це певні можливості, які ми реалізовуємо, це певні переконання та цінності, котрих ми намагаємось дотримуватись. Людина - це те, що вона робить, у що вона вірить, чим володіє. Прикро спостерігати, коли люди займаються самодурством, приписуючи собі риси, котрими не те що не володіють, котрі навіть не мають жодного відношення до їх буденної поведінки, не є підкріплені жодними досягненнями. Приміром, лідер не той хто себе таким вважає, а той хто досяг успіхів у цьому напрямку, або ж щодня підтверджує свій статус відповідною поведінкою.

Однак, навіть не маючи чіткої цілі у житті, ми попри все діємо, здійснюємо певні вчинки. Проміжок часу завдовжки в тиждень демонструє нам певну закономірність у поведінці, у певних душевних стремліннях, у переконаннях.
Отже, ми з’ясували, що достатньо вивчити тиждень з життя особистості, щоб досягти певного рівня самопізнання.

Що таке впевненість? Можна дати загальновідоме наступне визначення - це віра у власні можливості при подоланні проблемних ситуацій з метою отримання результату.
Однак чи є це так насправді? Отже, візьмемо випадок коли ми були впевнені, а коли ні. Наприклад, ми впевнено можемо сказати щось про себе, про те, чим ми плануємо займатися, впевнено можемо піти і купити хліба у кіоск. Справді, хто може бути невпевненим йдучи в кіоск? Є ряд дій, які ми виконуємо не задумаючись, не автоматично, але не переймаючись, вдасться нам це чи ні. Ми просто робимо та й усе.
Тепер перейдемо до дій, котрі начебто вимагають певної впевненості. Наприклад, сходити на бесіду, здати екзамен, виступити перед аудиторію. Одним словом, дій, котрі вимагають "впевненості" кожен може назвати доволі багато. Поставимо собі запитання: чому ми не можемо робити їх так само "впевнено", як попередні? Що заважає?
Почнемо зі страху. Нам страшно. А раптом не вдасться... Отже, для нас це має певне значення, а саме результат. Можна дати пораду - відмовитись від результату, і просто діяти. Однак, не завжди так просто.
Відсутність віри у себе. Але якщо розібратися, чи дійсно вона є потрібною. Ми ж не віримо в себе, коли йдемо купляти газету в кіоск.
Можна перелічити безліч ознак, що тим чи іншим чином є компонентами впевненості. Я хочу навести один, чи не єдиний, показник впевненості - це знання. Можу навіть сказати, що коли є знання про впевненість немає потреби говорити. Як в тім і про віру. Але про це пізніше.
Таким чином, припустимо що немає впевненості, є лише певний рівень знань. Візьмемо приклад з екзаменом. Отже, успішна здача екзамена передбачає наявність певних знань з дисципліни. Це зрозуміло. Коли студент володіє достатньою кількістю знань (мається на увазі, не чув чи прочитав, а може їх легко відтворити при потребі і усвідомлює цю можливість), він можна сказати "впевнений". Коли ні - він хвилюється, починає вірити в забобони, вболіває на долю.
Так само і про виступ перед публікою, проходження співбесіди, запрошення дівчини на побачення. Кожен випадок передбачає певні знання, і коли ми ними володіємо, то очевидно це нам вдасться реалізувати.
Отже як правильно долати "невпевненість". Я раджу задавати собі питання: "Що я повинен зробити, і що мені відомо з того, що потрібно для досягнення успіху". Допоки Ви не будете спроможні відповісти на це запитання вичерпно, доти Вам треба буде вболівати на свою впевненість.
Смішно бачити людей, котрі впевнені але не обізнані. І разом з тим шкода, що під впевненістю таким чином підмішується самодурство, лінь, необізнаність та завищена самооцінка. Людина, котра знає як робити, що робити і коли не потребує "впевненості", тому що для досягнення успіху їй не треба докладати вольових зусиль, корчити з себе професіонала, вибудовувати розумний та "впевпений" вигляд.
Можемо зробити наступний висновок - знання є основою успішної діяльності. Коли рівень знань дорівнює чи перевищує рівень підготовленості до дії, людина виконує справу легко і ненапружуючись. Коли ж вона чогось не знає, але не усвідомлює чого, тоді включається так званий механізм "впевненості", що передбачає самонавіювання собі можливості досягти успіху. Інколи це навіть спрацьовує.
Коли ми не маємо достатньо інформації та знань, ми починаємо вірити. Наприклад, ми віримо коли не можемо здійснити перевірки. Тобто, коли є лише інформація з одного джерела, ми мусимо приймати її на віру, бо не можемо порівняти з іншою. Таким чином народжується віра. Однак віра і знання не є одне й теж. Знання не потребують віри, адже де є віра, там завжди знайдеться місце сумніву. Те саме стосується впевненості. Ми впевнені, однак, впевненість можна похитнути. Знання похитнути не вдасться, бо вони опираються на факти.
Таким чином, найбільш надійним методом досягнення успіху можна назвати знання. Пізнавайте, вчіться, цікавтеся, і тоді всі вас вважатимуть впевненими, в той час, як ви просто знаєте, що робите. От і весь секрет так званої "впевненості".

Макота Тарас