Нікуди не дітися від того історичного факту, визнаного нині ученими всього світу, що саме з Придніпров'я пішла в світи вся індоєвропейська культура, що тут коріння індоєвропейських мов. Як і те, що в Україні виникла перша земна цивілізація і звідси вже поширилася по всій планеті.
На небосхилі національної ментальності найяскравішою зіркою палахкотить розум народу. Саме він творить матеріальний і духовний світ нації і визначає її місце в міжнародному табелі про ранги.
І сьогодні, коли ми на великому національному руйновищі з-під тяжких надмогильних імперських плит видобуваємо наші нетлінні духовні скарби, маємо чи не в першу чергу поцінувати саме наш національний інтелект. Адже століттями кремлівські психохірурги вживляли нам у мізки ідейки нашої розумової недолугості, неповноцінності, вторинності, хуторянства.
Щоправда, це україножерство йшло не тільки від захланного великодержавного мотивізму, але й від неуцтва. Бєлінський зовсім не знав України. І варто йому було лише раз побувати тут, як одразу став писати дещо інше. Так, у листі до дружини він сповідується: «Вёрст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и перемешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны. Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленный салом), а о борще с сосисками й ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» (В.Г. Белинский. Полное собрание сочинений в тринадцати томах. – т. 12. – с. 288). Отже, не тільки охайність і естетика українців вразила великого критика, але й інтелектуальність і духовність, особиста й національна гідність дорослих і дітей: «інші обличчя, дивляться інакше». І наскільки ще українофобів поменшало б, якби вони знали краще і нас, і нашу культуру.
Зокрема нашу давню культуру. Зараз, коли перед нашим зачудованим зором сяйнула неозора глибочінь української історії й культури, коли перед цим зором звелися величні хоромини трипільської цивілізації, ми тепер по-інакшому сприймаємо і розум, і душу наших пращурів. У підручниках з історії й археології кроманьйонця зображено як дрімучого дикуна. А от наш пращур – кроманьйонець із Мезенської стоянки (тепер Коропського району Чернігівської області), що жив 20 тисяч років до Різдва Христового, виявляється, вже був неабияким інтелектуалом і витворив у зародку всі основні духовні напрями майбутньої цивілізації – науку (астрономія – місячні календарі тощо), релігію (культова магія, поняття про душу), систему знаків-символів (піктографічне письмо, числа, серед них і магічні: сакральна симірка і т. ін.), мистецтво (ансамбль музичних інструментів з мамутових кісток),
побутову естетику (браслети меандри, що переважали за своєю красою античні меандри), високо-естетичне гончарне мистецтво, що вже мало всі прикмети знаменитої опішнянської кераміки – і ще, і ще. У всьому цьому мав передовсім виявитися інтелект цих піонерів української духовності. Адже до всього цього треба було додуматися, треба було потужно й глибоко мислити. Подумати тільки! – до народження Христа ще цілих двадцять тисячоліть, планета ще необжита, навколо звірячість і дикість, а наш чоластий пращур із придеснянського городища вже втуплює свій допитливий, палахкотливий зір у космічні нетрища, осягає не тільки видимий, але й невидимий езотеричний світ (магію, душу, потойбіччя), поринає у світ абстракцій (поняття божества, числа, ієрогліфи), починає жити за законами краси, естетизує свій побут (тамтешні чепурихи вже знали косметику й біжутерію), до самозабуття музикує в інструментальному гурті. То сурмила, наближаючись, цивілізація.
А що вже говорити про апогей трипільської культури (V-ІІ тисячоліття до н.е.) і її інтелектуальні й інші духовні засяги настільки приголомшливі, що час від часу у вчених зринає припущення про те, що якісь позаземні цивілізації передали нам свій духовний спадок. Звідси легенда про золотого плуга й золоте ярмо, спущені з небес нашим краянам, аби вони понесли в світи мистецтво землеробства. Звідси і міф про змішані шлюби праукраїнок з небожителями аби людство одержало додаткову космічну генетичну потугу для свого розвою. Не заперечуючи, а навпаки, підтверджуючи можливість отримування землянами інформації і навіть генетичного підживлення від інопланетної цивілізації, що «веде» наш розвиток, опікується нами, слід усе-таки замислитися над тим, а чому саме нам випала така благодать, чому саме праукраїнців небесні сили (та ж ноосфера) обрали в якості місіонерів людства, аби передати їм ці богоспасенні знання і вміння? Відповідь напрошується сама собою: либонь, тому, що саме придніпрянці тоді були єдині, здатні за рівнем свого інтелектуального й іншого розвитку для сприйняття цих базових знань. Значить, тут, особливо в причорноморській Атлантиді, вже існувало досить розвинене суспільство.
Справді, нікуди не дітися від того історичного факту, визнаного нині ученими всього світу, що саме з Придніпров'я пішла в світи вся індоєвропейська культура, що тут коріння індоєвропейських мов. Як і те, що в Україні виникла перша земна цивілізація і звідси вже поширилася по всій планеті. Тут уперше з'явилося сільське господарство і промисловість. Уперше приручили коня, корову й інших тварин. Уперше винайшли колесо й воза, і це для людства мало більше значення, ніж вся ядерна фізика. Зорали першу ріллю і посадили злаки, городину й сади. Випекли рукотворне сонце – пшеничну паляницю.
Причому не з дикої пшениці, а з культурної, яка була виведена в результаті складної селекційної роботи, коли було злучено в гармонійну сув'язь корисні хромосоми кількох диких форм. Уперше на планеті розпочалося дво-, триповерхове містобудування, зведено храми, обсерваторію, магістральні траси, піраміди українських степів – скіфські могили, циклопічні фортифікаційні споруди (Змієві вали – задовго до Китайської стіни). Була витворена дивовижно багата трипільська мова, що налічувала 20 тисяч слів. Перша писемність і перша поезія, різні види мистецтва. Зродилась незбагненно досконала наука й інженерна техніка. Тут з'явилася перша космогонія, астрономія, математика, медицина, агрономія, релігія, магія і т.д. Тут точно обраховано радіус Землі, орбіти планет, з точністю 0,9 сек. – тривалість місяця і 0,4 сек. – тривалість сонячного року і т. ін.
Трипільські астрономи досконало знали зоряну карту неба і його закономірності, виходячи з закону періодичності небесних явищ і руху небесних світил. Космогонія древніх базувалася на тривалих спостереженнях за зірками й планетами. Примітивні обсерваторії були ледь не в кожному селищі – як правило, при храмах. Мислителі Трипілля впритул універсально підійшли до закону явищ природи періодичності, зокрема на основі поміченого ними на базі поширеного явища семикратного повторення різних феноменів – семиелементної характеристики зодіакальних рушень, семибарвної палітри музичних нот і т.д. Трипільці першими створили магію чисел, кабалу, астрологію. Спираючись на езотеричні, сакральні уявлення пелазгів, які вони принесли до Стародавньої Греції, Піфагор створив своє вчення про числа. Цьому могла посприяти і його мати-пелазгійка, яка служила піфією при храмі у Дельфах.
Багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями – етрусками або пелазгами. Таку ж провідну роль у державному й духовному житті вихідці з нашого краю відігравали і на всіх інших материках. На наших теренах постійно панувало явище перенаселення. Дітей було дуже багато, життя дуже заможним, і трипільці постійними потужними еміграційними хвилями розходилися по всіх частинах світу, несучи свою високу, чисту науку справедливого, духовного життя. Володарями й зберігачами вищих знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. Прийняття християнства супроводжувалося винищенням волхвів, і вони змушені були піти в підпілля. Цей потаємний орден жерців проіснував протягом усіх наступних поколінь, беручи личину то козаків-характерників, то масонів, то народних цілителів, чаклунів, мольфарів, ворожбитів, віщунів, астрологів, а сьогодні – екстрасенсів.
Останні три тисячі років інтелектуальний розвиток українців було утруднено. Наш край з усіх сторін шматували хижі орди завойовників. В останньому тисячолітті Україна була колонією. Із неї викачували не тільки матеріальні, але й духовні, інтелектуальні багатства. В останні століття масове викачування кращих українських мізків було поставлено на рівень державного психовампіризму. Кращі інтелектуальні сили і сьогодні залишають країну.
В усіх країнах українська діаспора є найінтелектуальнішою, духовнішою. У Стародавній Греції нашого земляка мислителя Анахарсиса було визнано одним із семи найвеличніших мудреців античного світу.
З праукраїнців походили Піфагор, Анаксагор, Демокріт, Гераклід, Архімед, Геракл – і маса інших. З етрусків чи пелазгів вийшли і всі видатні грекині – Гіпатія, Сафо та ін. Усі піфії й гетери також були з наддніпрянок. Гречанки не могли бути ними, їх нікуди не випускали з жіночої половини дому, і вони просто не мали належного розвитку. Праукраїнки ж були блискуче освіченими, мали гострий розум, прекрасну мову, і вони в Елладі створили унікальну духовну касту гетер, їх запрошували знатні греки на свої зібрання, аби вони прикрашали їхнє товариство своїми піснями, грою на музичних інструментах і високоінтелектуальними розмовами. Гетери задовольняли лише їхні духовні потреби. Фемістоклу належить сумнівний «афоризм», який був «моральним кодексом» стародавніх греків і римлян: «Дружина – для родини, гетера – для інтелектуального задоволення, а юнак – для сексуальних насолод»... Як бачимо, наші землячки переважали не лише дружин членів цього добірного збіговиська, але і його самого. Так само наддніпрянки-піфії були віщунками-оракулами при храмах, віщуючи долю відвідувачів. Вони не лише мали дар яснобачення, але й також були висококультурними, інтелектуально розвиненими. Саме поетеси-піфії з Придніпров'я придумали грекам їхній знаменитий поетичний розмір гекзаметр.
І в усі наступні століття, незважаючи на всі страхітливі випробування та фізичне винищення десятків і десятків мільйонів українців (причому здебільшого саме їх інтелектуальної, духовної еліти), наші краяни завжди продовжували залишатися однією з найінтелектуальніших націй світу. Яку б царину розумової діяльності ви не взяли, серед першого десятка найвидатніших корифеїв світу майже завжди знайдете українця. Хто заперечить, що Шевченко має бути в десятці найкращих поетів планети? І хіба не є беззаперечним, що Леся Українка утримує пальму першості серед поеток світу?
Або взяти хоча б найабстрактнішу науку математику. Геніальним математиком вважається Микола Гулак, який ще в XIX ст. відкрив теорію відносності. Георгія Вороного названо найвидатнішим алгебраїстом XX ст. Гідний бути в десятці кращих і Михайло Кравчук.
Серед кращих творців космічної техніки й космогонічної теорії традиційно повно українців – Едуард Ціолковський, Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов та ін. Відомий психолог і психіатр Іван Сікорський так писав про переваги українського розуму: «Тип малоруса і великоруса різняться між собою в тому відношенні, що у малоруса меншою мірою створилися ті нові риси, які набуті від фіннів, і більше зберігся природний слов'янський розум і почуття. Таким чином малорус виявився більш ідеальним... більш схильним до роздумів (розвинений розум)... Його почуття більш тонкі й глибокі; він більш поетичний і схильний до внутрішнього аналізу» (И.А. Сикорский. Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении. – К., 1904. – с. 85).
Високий інтелектуальний потенціал учнівської молоді України засвідчили й експериментальні дослідження українських психологів. Зокрема автор цих рядків понад 30 років вивчав дослідним шляхом розумові здібності українських школярів, і вони виявилися значними. Доцільно провести за цими методиками порівняльні дослідження в інших країнах. Але й так уже зрозуміло, що ні про які принизливі судження про розум нашого народу не може бути й мови.
Навпаки, самі ж зарубіжні вчені надають нашій молоді переваги. Так, професор Каліфорнійського університету Дональд Рой, який уже тричі приїздить в Україну і викладає тут антропологію, психологію, соціологію та інші науки у Києво-Могилянській академії та Київському політехнічному університеті, у своєму інтерв'ю кореспонденту тижневика «Освіта» зауважував: «І в академії, і в політехнічному – надзвичайно високий рівень підготовки студентів. Вони розмовляють англійською, а ця демонструє високий клас українського суспільства. Українські студенти виявляють неабияку зацікавленість у ролі Америки у світі на відміну від американських, яких зазвичай мало цікавить те, що відбувається за межами США. І якщо запитати американського студента, де знаходиться Україна, він не відповість, бо не знає. Українські студенти виявляють більше поваги до професорів.
... Інтелектуальний рівень українських студентів набагато вищий від рівня їхніх американських ровесників. Той курс, що я викладаю, вимагає високого рівня підготовки, й українці його мають, чого про американців не скажеш».
Досить промовистим є заголовок книги, що вийшла у США: «Те, що знає Іванко, Джонні не знає». І справді, коли наші навіть посередні учні й студенти виїздять разом з батьками до США, вони відразу стають там відмінниками. І навіть в елітних закладах, куди потрапляють після великого конкурсу.
Тож Україна входить до планетарної родини народів не забейканою, зашмарованою Попелюшкою, не темною поторочею, а високоінтелектуальною грандесою, яка ще вразить світ і змусить поважати себе навіть наших ворогів. Тож шануймося, бо ми того варті!
