Від "батога" до "пряника"
Зазвичай ми вважаємо, що метод покарання - самий простий і ефективний. Тому ми безбожно лаємо себе та інших, кричимо на дітей, а найкращим засобом виховання вважаємо ремінь. Ще б пак, адже цей спосіб підтверджено багатьма поколіннями:о)
Однак сучасними дослідниками встановлено, що у методу покарання є один побічний ефект. Покарання призводить до придушення, а не усунення небажаної поведінки. Тому, коли покарання перестає бути невідворотним, пригнічена активність знову прокидається, і все виховання, прищеплене "методом ременя", йде нанівець.
Найкращим способом виховання виявився метод заохочення (підкріплення потрібної поведінки), який поки ще мало застосовується в нашому житті, тому що він вимагає деяких інтелектуальних зусиль, та й взагалі суперечить багатовіковій традиції.
Яка ж ефективність методу заохочень?
Хочу розповісти одну історію, яка трапилася 170 років тому на острові Норфолк (в Тихому Океані).

Острів Норфолк у той час використовувався, як англійська колонія суворого режиму для особливо небезпечних злочинців. (Жюль Верн у романі "Діти капітана Гранта" так описав цей острів: "Острів Норфолк знаходиться на сході від Австралії, туди засилають і утримують в тюремному ув'язненні каторжників-рецидивістів і невиправних; там вони піддаються особливо суворому нагляду".

Словами "особливо суворий нагляд" Жюль Верн дипломатично охарактеризував нелюдяність і крайню жорстокість, що панувала у каторжних поселеннях.)

Невиправним злочинцям створювалися нестерпні умови життя. Багато увязнених у смерті бачили позбавлення від страждань.

У 1840 році суперінтендантом острову був призначений Олександр Маконокі (Alexander Maconochie), шотландський морський офіцер, в молодості сам зазнавав тяжкість тюремних ув'язнень (під час наполеонівських воєн він 4 роки був військовополоненим).

Маконокі поставив перед собою дуже амбітне завдання - перевиховати злочинців-рецидивістів. Причому зробити це він хотів відмовившись від принципу покарань, перетворити в'язницю в "моральну лікарню".

Ідея Маконокі натрапила на неприйняття: "в'язниця повинна бути страшним покаранням, місцем стогонів і горя" - говорили його противники, в т.ч. і його начальство.

Але Маконокі все-таки розпочав свій експеримент, який полягав у наступному.
Маконокі запропонував замість покарання у вигляді тривалого терміну ув'язнення ввести систему "заохочувальних балів". Ув'язнений своєю старанною працею, гарною поведінкою повинен був заробити певну кількість заохочувальних балів і вийти на волю лише коли набере необхідну кількість балів.
Щоденна трудова норма забезпечувала 10 балів. Але перевиконання плану, зразкову поведінку, підвищення свого рівня освіти у вільний час - заохочувалося додатковими балами.
Якщо до цього погану поведінку каралося побиттям, карцером, укладення в кайдани і колодки, примусовими тяжкими роботами, то тепер воно каралося простим вилученням балів.
В міру нагромадження все більшої і більшої кількості балів пом'якшується і ставлення до в'язня - він отримував додаткове харчування і більш зручні умови проживання.
Є дуже серйозні причини, через які цей експеримент не міг закінчитися успіхом.
1. В'язні, про яких йде мова, і справді були рецидивістами, закоренілими і безнадійними. Неможливо уявити собі гіршу групу для експериментального введення нового методу. Якщо б численні недоброзичливці Олександра Маконокі захотіли б зірвати експеримент, то саме таку групу вони б йому й підсунули.
2. Повноваження Маконокі були досить скромними, він навіть не міг обіцяти ув'язненим, що вони, набравши необхідні бали, будуть звільнені. Половині ув'язнених було офіційно відмовлено в достроковому звільненні всупереч запропонованої ним схемою.
3. Маконокі не отримував від міністерства внутрішніх справ ніякої підтримки, навпаки, стикався з нерозумінням, доріканнями і причіпками. Зі своїм начальством йому доводилося не співпрацювати, а протиборствували. Врешті-решт через 4 роки він був відправлений у відставку задовго до того, як його плани могли принести плоди.
4. Підлеглі Маконокі, яким належало виконувати його схему, були тюремними наглядачами старої школи, які звикли "випалювати порок розпеченим залізом", вони не бачили в ув'язнених людей і до задуму начальника ставилися з нерозумінням.
5. Австралійські колоністи були категорично проти "попустітельскіх" методів Олександра Маконокі і постійно вимагали його відставки. Але ж саме серед цих людей треба було жити ув'язненим, які відпрацювали свої бали і вийшли на свободу. Колоністи не вірили в перевиховання убивць і гвалтівників, були надзвичайно злісно налаштовані по відношенню до в'язнів, тому робили все можливе для того, щоб зірвати експеримент.

Яким же був результат цього експерименту?
Цитую відгук очевидця тих подій, які відбулися вже після відставки А. Маконокі:
"Поведінка цих людей з острова Норфолк була надзвичайно зразковою; вони демонстрували такий рівень виправлення, якого ні одна виправна система не досягала ні до, ні після. За рідкісним винятком всі вони вели гідний спосіб життя, а деякі навіть дуже досягали успіху в справах. З гордістю носять вони прізвисько "вихованців Капітана Маконокі" ".
Можна сміливо сказати, що експеримент, хоч і не був доведений до кінця, але увінчався успіхом. Навіть за той невеликий термін, що був у Маконокі, він добився неможливого.
Позитивне підкріплення виявилося у багато разів ефективнішим, аніж  негативне підкріплення.
Ефект був вражаючим тому, що ці люди НІКОЛИ не відчували позитивного підкріплення. У них не була вироблена асоціація "гарна поведінка -> нагорода".
І саме на вироблення цієї асоціації Олександр Маконокі направив всі свої зусилля, які й призвели до такого неймовірного результату - закоренілі рецидивісти і справді за лічені роки змінилися.
Як підтверджують очевидці, якщо раніше острів "являв собою справжнє пекло на Землі", то після експерименту Маконокі перетворився на "мирне, добре кероване поселення, де була забезпечена повна безпека особи і власності. Будь-яка людина, включаючи жінок і дітей, могла перетнути острів без будь-яких побоювань ".
Висновок: позитивні підкріплення набагато ефективніші негативних!
Цей висновок пізніше отримав абсолютно неймовірне підтвердження в роботі психіатричних лікарень.
Типова поведінка лікарів і персоналу психіатричних лікарень така - вони звертають увагу на хворого, тільки якщо він веде себе не стандартно, або якщо описує свої марення.
Але стороння увага є потужним підкріпленням. Тому чим більше лікарі і персонал звертають уваги на неадекватну поведінку хворого, тим більше вони провокують повторення неадекватної поведінки.
Американський психолог Беррес Скіннер запропонував протилежний підхід - персонал психіатричних лікарень повинен спілкуватися з пацієнтами тільки тоді, коли ті ведуть себе адекватно. Але як тільки пацієнт почне розповідати про свої божевільні ідеї або вести себе "шалено", дозволяти собі безглузді витівки, то персоналу пропонувалося залишати пацієнта і приділяти увагу іншому хворому.
Тобто методика Скіннера була спрямована на заохочення нормальної поведінки пацієнта. Метод виявився напрочуд ефективним - дуже скоро неадекватна поведінка людей, поміщених в психіатричну клініку, зникла!
Психологи, що фіксують результати цього експерименту, записали в своїх звітах: "На наш подив, виявилося, що в міру формування функціонального поведінки симптоматична поведінка сходила нанівець, і вивчати тут вже було просто нічого." Хворі стрімко видужували і ставали адекватними.
Сила позитивних підкріплень по істині величезна і здатна творити дива. І ми просто зобов'язані навчитися ці чудеса використовувати у своєму повсякденному житті.

Наприклад, виховання дітей потрібно будувати на принципі заохочення, а не покарання.
Візьмемо типовий приклад. Мати зайнята домашніми справами, а її маленький син хоче, щоб вона з ним погралась. Вона не звертає на нього уваги, поки він не починає поводитися зовсім нестерпно - кричати, ламати іграшки, і будь-яким іншим способом привертати до себе увагу.
І вона нарешті звертає на нього увагу - кричить у відповідь, лає або шльопає його по дупі.
На її думку вона таким чином виховує малюка, утримує його від повторення небажаних дій.
Але для дитини все виглядає інакше - "Будеш грати спокійно і тихо - мама не стане звертати уваги. Будеш бешкетувати - мама зверне увагу."
Для того, щоб дитина поводила себе нормально, матері слід заохочувати її своєю увагою і грати з нею тоді, коли він веде себе добре. І абсолютно ігнорувати її пустощі.
З точки зору життєвого досвіду це здається дивним, але це враження виникає тільки тому, що ми всі звикли користуватися насамперед методом "батога", а не "пряника".
Позитивні підкріплення можна (і потрібно) поширити на всі види діяльності - і на сімейні відносини, і на відносини на роботі, і навіть на процес схуднення.