Кожен із нас трактує поняття успіху по-своєму. Усі бажають бути успішними та щасливими, мати багато грошей, хороші відносини і прекрасне самопочуття. Але, на жаль, не всі розуміють, як вибудувати свою долю і поліпшити життєвий сценарій. Багато хто просто не вірить в себе і в свої сили, думає, що від нього нічого не залежить. Насправді кожна людина може змінити своє життя і досягти успіху. Потрібно не боятися відповідальності і почати діяти, долаючи всі перешкоди на своєму шляху. Про те, як стати успішним, незважаючи ні на що, у інтерв’ю з Любомиром Бованьком, власником консалтингової компанiї «Корисні поради», керівником рекламного відділу одного з найбільших українських медіа-холдингів, автором тренінгової системи розвитку "Технологiї Успiху", успiшним бiзнесменом з 12-рiчним досвiдом роботи в рекламi, страхуваннi, нерухомостi, консалтингу. 

– Любомире, Ви багато розповідаєте у своїх тренінгах, про успіх, взаємовідносини, гроші тощо. А що таке успіх для Вас? Чи відносите себе до успішних людей?

– Успіх – це складова багатьох компонентів. Передусім це життя з натхненням і захопленням і звичайно здоров'я, гармонійні стосунки з людьми, робота і фінанси. Ще я б виділив розвиток власної особистості, розвиток власного «Я», пошук власного призначення у житті. Бо кожна людина прийшла на світ для виконання певного завдання, і коли людина не знає своєї мети, а живе з дня на день, покладаючись на долю, вона втрачає сенс життя. Як сказав відомий психолог Віктор Франкл, що людина, яка втрачає зміст життя, втрачає і гармонію в сім’ї, стосунках, роботі, і житті загалом. Тобто, успіх – це поєднання різних сфер життя: власного розвитку, кар’єри, взаємовідносин з іншими людьми, здоров'я. Успіх це відчуття задоволення і благополуччя в усіх сферах життя

Якщо говорити про мою успішність, то вважаю, що ще багато зі своїх цілей я ще поки не досягнув, так як маю грандіозні та амбіційні цілі.  Мій поступ в успішному житті розпочався з початком роботи в газеті «Експрес», тоді мені виповнилося 24 роки. До того я мав досвід роботи тренера з легкої атлетики, а також понад 2 роки працював на різних роботах в Чехії. А ще раніше я ще будучи школярем і студентом підробляв на будові.

Я починав з нульової відмітки, адже не мав ніякого стартового капіталу, а також мав безліч проблем у взаємовідносинах з іншими людьми та проблеми зі здоров’ям.. Майже усе, що я колись запланував собі, збулося. Тепер у мене значно більші мрії.

Я, народився у Львівській області у січні 1974 році у м. Старий Самбір. Вчився досить добре, багато читав, але був "важким” підлітком, порушником шкільної дисципліни, хуліганом. Постійно з кимось бився. З 13 років почав вживати спиртне і курити

   В той же час з 12 років я почав займатися карате, кікбоксінгом, рукопашним боєм, практикувати різні види йоги. Проводив над собою різноманітні експерименти, голодував майже щотижня (по П.Брегу, та П.Іванову), одного разу 5 діб нічого не їв, лише пив кип'ячену воду. Пробував "моржування”, зимою в лютий мороз купався у Дністрі та бігав лише в трусах і майці, обливався водою і стрибав у сніжні кучугури. Потім періодично закидував усі ці практики і з старшими товаришами випивав і вештався ночами. Отаким був мій підлітковий вік.

   У 19 років після травми і операції я почав переосмислювати життя. У лікарні у палаті познайомився з надзвичайно цікавим чоловіком, паном Миколою, що багато розповідав мені про різні духовні вчення і практики. Цей чоловік був смертельно хворий, після мого повернення з лікарні, як мені повідомили, через день він помер. Всі 10 днів, що я провів після операції в лікарні він розповідав мені про дивні і незвичайні речі, про можливості людського духу і тіла. Я тоді б ніколи не подумав, що йому залишалося жити лише кілька днів, таким життєрадісним і веселим він був...

   З 19 років я почав вивчати різноманітні духовні практики Сходу: вчення суфій, будистів, кришнаїтів, ламаїзм, дзен-буддизм. Цим цікавлюся і по сьогодні. Відвідував виступи різних гуру. З деяким досить добре знайомий.

Два рази у 20 та 21 рік на літніх канікулах по декілька місяців я жив у монастирі отців Редемптористів у Львові, вул. Замарстинівська, (Греко-католицька єпархія). Там я жив в келії ще з одним товаришем, ранком вставали 5.30 і разом з монахами ішли на службу Божу. Потім працювали в цьому монастирі на будові. З цього часу і по сьогодні я неодноразово відвідував Київську, Почаївську, Унівську Лаври, Крехівський та Лаврівський монастир. Потім я деякий час жив у Чеській республіці,працював на будівництві, займався ландшафтним дизайном і був заступником директора посередницької фірми. У 23 роки за власним бажанням пішов служити в Українську армію. Так як я був після вищої освіти то відслужив лише 1 рік.

   З 24-рьох до 26 років я регулярно відвідував індивідуальні заняття у одного відомого психолога. Він дав мені надзвичайно потужній поштовх до розвитку і успіху. До речі, у багатьох напрямках психотерапії, психотерапевту, щоб приступити до власної практики, рекомендують проходити сеанси протягом року і більше в досвідченого колеги. І це правильно, адже для того, щоб допомагати іншим, треба спочатку розібратися в собі самому і своїм відношенням до навколишнього світу. Можу констатувати той факт, що після цієї практики моє життя різко взяло напрямок вверх. З невдахи , що ледве зводив кінці з кінцями, жив у гуртожитку з тарганами, мав проблеми зі здоров'ям і алкоголем, я за короткий час став успішною, щасливою і забезпеченою людиною. Уже в 27 років я купив власну 3-кімнатну квартиру (2001 рік), одружився на чудовій дівчині, яка на 9 років за мене молодша.

   Успішно веду підприємницьку діяльність з 2000 року як ріелтор, рекламіст і бізнес-консультант, крім того я є керівником відділу реклами в газеті "Експрес” (найбільша газета України, тижневий тираж - 1 млн. 200 тис. прим.) і найрезультативнішим рекламістом в цій газеті. У нас з дружиною 2-оє синів, живу у власному будинку за містом, і я і моя дружина їздимо на нових автомобілях Рено. Люблю подорожувати, мінімум 4 рази на рік, їжджу відпочивати з сім'єю . Займаюся фізкультурою і медитацією. Не курю, помірно вживаю алкоголь. Багато читаю, дотепер вчуся.

На сьогодні я закінчив 4 вищих навчальних заклади, відвідав десятки різноманітних тренінгів, курсів та семінарів, учився у багатьох знаменитих тренерів і викладачів. Я співпрацюю з багатьма успішними і відомими людьми, прочитав тисячі книг, автори, яких вивчали питання успіху, лідерства, менеджменту, процвітання, креативності, фінансової незалежності, особистої харизми, ефективної комунікаії .

У січні 2009-го мені виповнилося 35 років. Мої наставники взяли з мене обітницю, що саме з 35 років я маю розпочати широку практику з усіма тими людьми, що прагнуть, як і я колись, самореалізації, мають волю досягати своїх цілей і перемагати несприятливі обставинами життя.

   Все, що я знаю, все, що я вмію, все чого я навчивcя у своїх вчителів і життя, я передаю людям персональній програмі "Технології Успіху”, своїх тренінгах та курсах успіху «Досконалість»

                – Любомире, а чи можна сказати, що Ви знайшли своє покликання у житті?

                –  Щоб знати, що робити, спочатку треба знайти і зрозуміти себе. Я знайшов себе і своє покликання, але ще не повністю, я ще молодий (сміється. – Прим. авт.). покликання виникає у результаті праці, яка захоплює і викликає надхнення. Також покликання відкривається людині через перешкоди, тобто, якщо у людини, наприклад, були певні фінансові проблеми, і вона їх вирішила, були проблеми зі здоров’ям – також вирішила, отже, вона має певний талант, вона уміє вирішувати проблеми. На цьому і базується покликання. Життя випробовує людину і підказує в якому напрямку потрібно рухатися.

– Любомире, ну а все ж таки, чому так, чому одним щастить у житті, а іншим – ні?

– Так, справді трапляється, що людина своїми діями наслідує більш успішних людей, але не досягає успіхів, не змінивши своїх вірувань і переконань, адже кожна дiя є лише вершиною айсберга. За кожною дiєю криється цiла низка переконань. Якщо у людини в життi щось не складається, це ознака того, що за дією людини криються певні негативнi переконання.

Більшість з нас щиро вірить, що головне – мати цілі і бажання їх втілювати, а ще якщо помріяти і уявити позитивний результат, то  ось, мовляв, засукаю рукави, буду активно діяти і все збудеться. Та чомусь часто буває навпаки, бажання не збуваються, незважаючи на титанічні зусилля. Часто виною цьому є направилне сприйняття світу..

– Як правильно сприймати світ?

– У кожної людини є право вибирати, як вона сприйматиме світ. Перший рівень знаменитий тренер успіху Джек Кенфілд назвав судженням. Це власне те, коли людина сама для себе вирішує, що добре, а що погано. Цей спосіб найбільш примітивний і енегрозатратний. Другий рівень це – прийняття, коли  людина приймає усе, що стається, як таке що для неї корисне і закономірне. Третій рівень – визнання, коли ми сприймаємо визнаємо усі події навіть негативні як такі, що ведуть нас до потрібної мети. І четвертий рівень – спостереження. Це коли людина уважно спостерігає, що відбувається і уміє використовувати усі події на свою користь, з найменшою кількістю зусиль у найкоротший час, тобто максимально ефективною.

«Щоб не відбулося, усе наближає нас до цілі», як сказав Боб Проктор – відомий гуру успіху. Але цей вислів спавджується лише на третьому «визнанні» і четвертому рівні сприйняття світу «спостереженні»

- Що ви скажете, Любомире Ігоровичу, про думку, що успіху можна досягти лише завдяки нещадній конкуренції і боротьбі  з іншими людьми і обставинами життя?

Є тільки чотири способи взаємодії з людьми: 1)виграв-програв, 2)програв-виграв, 3)програв-програв (різновидом є компроміс  і або повний програш обох сторін), 4)виграв-виграв, коли від взаємодії виграють обидві сторони, саме цьому способу варто віддавати перевагу

 Колись я прочитав книгу Адольфа Гітлера «Майн Кампф», у якій той говорить, що у цьому світі боротьби треба безжально боротися і йти до кінця.  Так само і Наполеон Бонапарт, чи Олександр Македонський, які прагнули завоювати весь світ і йшли по головах інших. Ми знаємо, що ця світоглядна стратегія спочатку винесла їх на вершину і так само швидко кинула до низу. Люди-борці і зараз в суспільстві панують, але чи потрібна вам таке життя? Життя сповнене ненавистю і небезпеками, адже на кожну силу є більша сила. Психологія свідчить, що лише 20% людей – готові боротися і лише 3% з них готові боротися до кінця. Що дає нам це знання? Це означає, що дуже часто ми боремося там, де не має потреби боротися взагалі . Часто людина починає боротися, витрачає силу і час на те, аби знешкодити видуманого противника, а потім з’ясовується, що з нею ніхто і не намагався воювати .

Уявіть собі, наче усі люди, що Вас оточують, є частиною глобального плану із допомоги Вам і навіть, намагаючись Вам нашкодити,  допомагають Вам. Вони не знають про цей план, зате Ви про нього знаєте, тому подумки чи навіть вголос щиро побажайте їм щастя, адже ці люди Вам допомагають. Поступово завдяки цьому методу Ваше довкілля покращиться і стане більш дружелюбним, тому що Ви стали такими.

   Крім того це дослідження яскраво показує, якщо ви вже вирішили боротися, боріться у повну силу і йдіть до кінця, адже тільки 3% людей будуть тими суперниками, що боротимуться до останнього. Інколи боротьба є єдиним способом і до неї варто вдаватися, але лише після того, коли всі інші способи взаємодії вичерпані, примінення методів боротьби допустиме лише в короткому періоді. Є два способи реагування на боротьбу: або боротися, або втікати. Все решта їхні різновиди.

-Які теорії щодо взаємовідносин між людьми заслуговують на вашу думку найбільшої уваги?

Можу рекомендувати усім для ефективної взаємодії з різними людьми  ознайомитися з теорією Клера Грейвза «Спіральна динаміка», я про неї вперше почув 2 роки назад від Мерелін Аткінсон, Президента Міжнародного Еріксоновського Університету на тренінгу тренерів у Києві.

 Розвиваючи концепції ієрархії людських потреб А. Маслоу, в другій половині минулого століття видатний психолог К. Грейвз, обробивши величезну кількість експериментальних і статистичних даних, сформулював дивовижну модель системи людських цінностей. Його роботи були розвинені Доном Беком і Крістофером Кованом, які побудували на їх основі ціле новий напрям у соціопсихології, яку вони назвали «Меметика» або Спіральна Динаміка.   В даний час Спіральна Динаміка захоплює живий інтерес не лише науковців, а й політиків, бізнесменів, педагогів та ін, які знаходять її зручним інструментом для аналізу і вирішення багатьох практичних завдань, пов'язаних з управлінням і навчанням. У нас з цією теорією знайомляться тільки тепер.

У системі Грейвза є сім рівнів (кластерів) цінностей, які розташовані в порядку виникнення основних питань чи проблем, які виникають перед людьми в процесі розвитку . Ось докладний опис кожного з рівнів:

1. Перший рівень існування (Бежевий) - Виживання

На цьому рівні людина мотивований тільки періодичними імперативними психологічними потребами. Він прагне знайти стабільне задоволення потреб свого тіла. Цей рівень існування відмінно підходить для виживання виду, однак сьогодні майже не зустрічається сьогодні, за винятком рідкісних випадків розумового недорозвинення, повної дисоціації (як, наприклад, у вуличних бродяг) чи в інших патологічних випадках.

2. Другий рівень існування (Фіолетовий) - Духи предків

На цьому рівні людина прагне до соціальної (племінної) стабільності. Віна активно захищається від життя, яке не розуміє. Віна вірить, що життя її племені є абсолютно природним і єдино правильним, і вона рішуче його відстоює. Вона живе, орієнтуючись на тотеми і табу.

3. Третій рівень існування (Червоний) - Боги сили

На цьому рівні виявляються грубий індивідуалізм і затвердження себе; тут можна використовувати термін "макіавелівський". Це той рівень, на якому "сильний завжди правий". Тут агресивно виявляється бажання володіння - більш відкрито і безсоромно з боку імущих, і більш приховано і виверткий з боку незаможних. Ті, хто мають справу з людьми з мотивацією "червоного" типу, повинні вдаватися до погроз, явним проявам сили або дуже сильним цілям, щоб спонукати цих людей до дії.

4. Четвертий рівень існування (Синій) - Сила правди

На цьому рівні людина розуміє, що життя в цьому світі не дає тільки насолоду, а також бачить, що для кожного класу людей існують визначені правила. Дотримання цих правил є тією ціною, яку людина повинна платити за довге життя. Люди цього типу зазвичай приймають якусь догматичну систему, часто релігію. Це люди, які вважають, що треба жити за заповідями, відповідно до букви закону і т.д. Вони працюють найкраще за наявності жорсткого набору правил, як, наприклад, військовий статут.

5. П'ятий рівень існування (Оранжевий) - Жага успіху

Люди з помаранчевими цілями хочуть опановувати світом через пізнання його секретів, а не через прояви грубої сили (як на червоному рівні). Вони вважають, що той, хто опинився на вершині в житті по-справжньому цього заслуговує, а тим, хто зазнав невдачі, доля призначила підкорятися деяким обраним. Вони переконані, що вони довели свої виняткові здібності і заслуговують визнання й поваги за те, чого вони змогли добитися. Помаранчеві люди схильні до деякого догматизму, але при цьому вони прагматичні, і якщо вони знайдуть щось, що працює краще, вони змінять свої переконання.

6. Шостий рівень існування (Зелений) - Взаємовідносини

На зеленому рівні цінностей для людей головними є стосунки з іншими людьми і зі своїм внутрішнім Я. На відміну від помаранчевої групи, людина шостого рівня менше думає про матеріальні надбання чи владу і більше думає про те, як викликати любов чи симпатію інших людей. Вони готові відповідати тому, що інші люди вважають правильним чи корисним. Вони люблять бути разом з групою, небезпека полягає в тому, що вони настільки втягуються у групове прийняття рішень, що можуть домагатися дуже невеликих результатів.

7. Перший рівень Буття (Жовтий) - Потік гнучкості

Перший рівень Буття дуже сильно відрізняється від попередніх рівнів існування, говорить Грейвз. Тут людина, перебуваючи на своїй нескінченної спіралі, знову починає фокусувати увагу на зовнішньому світі і на своїй силі в ставленні до цього світу, і при цьому припиняються її занепокоєння з попередніх рівнів. Тут вона стає по-справжньому суспільним індивідуумом і перестає бути конкурентною. Вона починає бачити взаємну залежність всього у Всесвіті. Вона використовує знання, накопичені на шляху своєї першої сходинки, щоб знову системно вибудувати свій світ.

8. Другий рівень Буття (Бірюзовий) – Порядок у хаосі

За часів Грейвза дуже рідко зустрічалися люди бірюзового рівня. У 21-му столітті їх стало набагато більше, коли люди стали серйозно займатися питаннями глобального виживання, визнаючи цінність всіх і всього. Їх виділяє особливу парадоксальне дослідження свого внутрішнього світу. Вони відносяться до нього як до нової іграшки. Але хоча вони і грають з цим, вони чудово усвідомлюють, що ніколи не дізнаються, який же остаточний сенс їх внутрішньої сутності. Грейвз сказав, що цю ідею найкраще ілюструє поема Д. Лоуренса "Terra Incognita".

Любомир Бованько: «У мене був випадок, коли один чоловік, до якого я прийшов домовлятися про рекламу, сказав: «Ти взагалі нічого не розумієш у тому, що пропонуєш…»

– Любомире, а які спогади у Вас залишилися про дитинство? Що Вам найбільше запам’яталося?

– Чесно кажучи, я б ніколи не хотів повернутись у дитинство. Я ріс у дуже строгій атмосфері, часто батько мене виховув ременем, завдяки тому нині, коли я уже сам батько, я знаю, як не варто поводитися з дітьми (сміється. – Прим. авт.). У школі мені дуже подобалися предмети історії, літератури. У старших класах я був хуліганом. Моїй мамі доводилося вислуховувати скарги від різних учителів. Доходило й до того, що кілька разів мене хотіли вигнати зі школи. А от, що я дуже любив, –  то це читати і займатися спортом. Ще у 6 класі я зайнявся карате. Ми навчалися по книжках, випробовували різні прийоми. Потім у мене з’явився друг, воєнний офіцер, який служив у гарячих точках і був натренований, то ми відпрацьовували різні прийоми і методи з ним.

– Любомире, а що було згодом? Як Ви почали працювати у газеті «Експрес»?

– Одного разу я побачив оголошення у газеті «Експрес», що набирають на роботу рекламних агентів. Тоді мені було 24 роки. На початках було дуже складно, мені мало що вдавалося. Я змушений був знаходити спільну мову з людьми, і згодом з’явилися перші успіхи. Я пригадав такий випадок на початку моєї роботи в «Експресі», коли одного разу я прийшов домовлятися про рекламу до голови правління великого заводу. Я йому пропонував бартерну операцію, тоді це було поширено, а відповідь одержав дуже неочікувану: «Ти взагалі нічого не розумієш у роботі, яку виконуєш. Скільки ти працюєш?». Я відповів, що три тижні. Тоді він сказав: « Ну тоді все нормально. Усі ми колись починали. Давай я поясню тобі як це все зробити.» Хтось інший міг би просто вигнати мене тоді в тришиї. Я дотепер вдячний йому за допомогу і урок як відноситися до початківців. Буквально через рік моя робота вже давала найкращі показники. І дотепер у мене в «Експресі» найкращі показники у продажах, хоча й займаюся приватним бізнесом і багато відпочиваю

– Як Ви знаходите на все час на роботу в медіа-корпорації, у власному бізнесі, а також на cім’ю і ще при тому встигаєте відпочивати, подорожувати і займатися спортом?

– Я для цього користуюся правилом Вільфредо Паретто 80/20, яке доводить, що 80% наших дій дають 20% результатів і 20% дій дають 80% результатів. Тому я концентруюся на найважливіших справах, найцінніших клієнтах. Я постійно задаю собі запитання які 20% моїх справ дадуть максимум результатів і які 20% справ можуть створити мені збитки чи проблеми. Відповідно до цього правила, якщо робочий день складає 8 год. якщо підійти правильно до процесу цю роботу можна виконати за 2-3 години, якщо займатися найважливішим. Також я задаю собі постійно запитання «Які непотрібні справи я роблю, щоб уникати важливих?», а також «Що в даний момент я  можу зробити найважливішого?».

 Але найголовніше питання,  яке я нещодавно почав собі задавати, після того як прочитав книгу Тіма Феррісса «Як працювати по чотири години в тиждень» і яке рекомендую усім: «Якби мені заборонив лікар займатися роботою більше ніж 2 години в день, що би я робив?» і ще краще запитання «А якби лікар дозволив мені займатися роботою лише 2 години в тиждень, чим би я займався?» Більше не означає краще, я давно відмітив для себе, що перед відпусткою за тиждень роблю більше, ніж звичайно за місяць.

Крім того я використовую Закон Паркінсона, який говорить, що робота займає стільки часу, скільки на неї відведено. Відповідно навіть просту справу можна розтягнути на тиждень, а можна зробити за годину, якщо повністю на ній сконцентруватися і поставити обмеження в часі